Анастасія Іларіонова

Я любить тебя обречена...
Улыбаться, когда вокруг слёзы...
И когда холодная зима...
Обнимает лютыми морозами...
И когда вокруг все поглощает тьма...
Освещать твой путь, я послана...
По душе твоей, как та весна...
Ручейками плыть осознанно...
Я любить тебя обречена...
Песни петь в преддверии сна...
Будто я гитарная струна...
Акордами на сердце до темна...
Я любить тебя обречена...
Когда меж нами километров ширина...
Когда дорога вовсе не видна...
Иду... Ведь я обречена...
*Анастасия Иларионова

Невпинно пролітає час над нами.
Біжать хвилини, дні , роки.
Та залишиться найдороче слово - "Мама",
І перші кроки , що колись зробив...

Синочку мій , завжди маленький!
Дорослішати тільки не спіши,
Послухає ще колискові хай серденько,
Для тебе,що співаю від душі...

Нехай ще кольоровим буде небо,
Хмаринки хай спускаються згори,
Лоскоче сонце щічки серед степу,
В чудес країну хай несуть вітри.

Синочку мій, ти сонечко маленьке!
Дорослішати швидко не спіши!
Потіш дитинством мамине серденько,
Поки в життя доросле полетиш...
*Анастасія Іларіонова

Ще не вечір, та вийшли вже зорі...
І заварить хтось  чай із мяти.
Позбігались думки вже у море,
Щоби вкластися там спати.
Ще не ніч , та вже стало темно...
Білий місяць - сторож у небі,
Він з'явився там не даремно,
Значить точно комусь так треба...
Поміж тисяч планет і галактик,
Серед сотень простих вже речей,
В цьому світі і твій є клаптик ,
Для задуманих творчих ідей.
Ще не ранок, та сонце вже вийшло...
І заварить на кухні хтось  каву...
Це ж життєво, але так дивовижно...
Це ж життя... Та в ньому так цікаво...

А я ждала тебя в тот вечер ,
Смотрела в даль я сквозь окно.
И медленно згорели свечи,
Закончилось давно вино.

А я ждала еще в тот вечер,
Встречая полночь за окном.
Где тёплый плед мне лег на плечи,
Но только он не грел давно.

А я ждала тебя в тот вечер,
Мечты рисуя на окне.
И лишь с луною была встреча,
С одной луной,  наедине...

Я зря ждала тебя в тот вечер,
Надеясь чувства разделить.
И разрывает душу ветер,
Пытаясь сердце остудить...
*Анастасия Иларионова

Вот в чашке чай...Еще горячий...
И разговор затеяный давно.
Как хорошо , что для кого-то много значим,
Ну и естественно кому-то все равно.

Как мало слов, но все понятно в полувзгляде,
И в чашке чая затаилася любовь.
Есть те,кого всегда мы видеть рады,
Ну и конечно те,кто не достоин даже снов.

Как мало нам для счастья надо -
Туманом нежности стелиться на губах.
И нет приятней в мире аромата -
Любить... На яву... Во снах... В мечтах .

*Анастасия Иларионова