воля
Навколо руїни. Обпалені шматки цивілізації.
Дим і попіл закривають, напевне, яскраве небо.
Лежать ледь живі люди і тихо молять про допомогу.
Їх стогін і плач чути повсюди, навіть через тисячі миль.
Рветься серце, розум мутніє , холоне тіло.
Лиш одне живе в пам'яті вічно: «За що?».
Усе, що не вбиває, робить нас сильнішими...
А що робити з тим, що все-таки вбиває?..
трощить, нищить усе на своєму шляху.
Може, терпіти, не зважати, підкоритись?
Ні, неволя - це вже не про нас.
Стояти. Навіть із простріленими ногами стояти.
Стояти до останнього вільного подиху.
Бо хто ми такі, щоб впасти?
Ми
Які ж наївні я і ти.
Поринули в ті почуття,
Навіть не думаючи про інше життя.
Кохали, мріяли, бавили...
Манила нас якась незнана сила,
Ми відчували лиш одне:
Оте кохання нищівне
Про тебе
Ті почуття зведуть з розуму мене.
Не можу зрозуміти чи люблю я ,
чи просто надіюся на це.
Дивлюсь на тебе і серце б'ється, як шалене.
Думаю про тебе і усмішка мимовільна міняє обличчя.
Пишу тобі і слова самі набувають значень.
Говорю з тобою і мовби забуваю як це.
Ти надихаєш.
Даруєш крила, мрію, тепло.
Ти відчуваєш, оберігаєш.
А я все-таки люблю.
- Мамо! ... Мамо!... - кричала я,
Та ніхто мене не чув...
І не відгукнувся теж ніхто,
Коли того хотіла я так палко.
Серце рветься на кусочки,
А зібрати його нікому.
От би зараз мати пригорнула до свого
Серденька міцно-міцно
І на душі стало б зразу тепло-тепло.
Але немає більше неньки,
Нікому тепер зібрать докупи
Те серденько моє дівоче,
Що до неї все лине й лине.
Важко
Так важко говорити про те,
Чого давно не відчувала.
Так важко розуміти те,
Чого давно не розуміла.
Так важко поринути в ті почуття,
Але без сумніву і страху.
Все навкруги здається фальшем, маскарадом,
Де кожен носить свою маску.
Так хочеться відчути щирість,
Побачити в очах палке кохання,
Без довгих роздумів полинуть
В обіймів твоїх бажання.
Але ніяк я не наважусь, бо
Все навкруги здається фальшем, маскарадом,
Де кожен носить свою маску.
Просто мовчати
Давай просто мовчати.
Мовчати разом у тиші.
Дивитися одне одному у вічі
і мовби ними промовляти
як палко хочемо кохати.
Ти мій, а я твоя
Ти мій, а я твоя.
І так буде повік життя.
Не втомлюся казати я тобі
Як щиро й палко полюбила,
Як серце рве від почуттів ,
Як щебече голос при розмові
І як втратити боюся
Тебе одного й більш нікого.