Завтра буде інакше
Нічого не змінити
Зроблене лишається повік
Мені так хочеться любити
І вірити, що я є чоловік
І серце відмовляється старіти
Думки зринають і летять у всесвіт
Я тут і зараз, я вже хочу жити
Вічності торкнутись і завмерти
Досить розрухи, німої гарячки
Усього, що вчило ненависті до себе
Потрібно негайно виходити з сплячки
Просити Бога про безкрайнє небо
Затопити простір почуттями
Вийти назустріч яскравому сонцю
Пробачити безповоротно і без тями
Зловити ще єдиний раз твій погляд
Холодні зими, і плейлист пісень
Розмови ні про те, про се
Тижнями блукати у спогадах лишень
Відчути щось, а заразом і все.
Більше не час відвертатись
Додолу ховати стомлені очі
Прошу тебе, досить боятись
Зорі неймовірні цієї ночі
А завтра все буде інакше
Правда, вона достоту неминуча
Усе повернеться до свого початку
Ти знову засяєш, ніжна й квітуча
Самотня Самотність
Лютневе намисто
Ніч замітає за нами сліди,
Тихо довкола, спокійно.
У затишній схованці разом є ми,
В перегляді зразу два фільми.
Біла, як сніг, пелена угорі,
Ніжиться аж до світанку.
Лагдіний дотик, пальці твої,
Чаю налию у склянку.
Дорога засніжена мчить десь туди,
І вітер шукає в одежі шпаринки.
Хочу знайти далекі сліди,
І ними пройти без зупинки.
Маленький рай на землі з'явився,
Відблискують синім рекламні щити.
Красиве лютневе намисто,
Розмови про те, куди далі йти.
Я - це ти
Це я, такий самий
Як і ти - молодий і старий
Люби мене, кохай, прости
Я такий самий, я - це ти.
Загляни до моєї хатинки
До примарної схованки
Скільки ж у ній самоти
Буває немаю до кого піти
Твоє серце також страждає
Самотність повільно стискає
Не жени мене, збережи
Я такий самий, я - це ти
Чому
Чому так сумно, коли самотньо...
Чому не хочу далі йти?
Чому мене вам недостатньо?
Чому не можу підійти?
Чому болить, коли немає болю?
Чому забракло мені сил?
Чому забув Його я волю?
Чому відкинув небосхил?
Чому боюся вам сказати?
Чому я тут, не там де ви?
Чому не можу рівно стати?
Чому? Та все ж не назавжди..
Я більше не хочу без Тебе...
Я більше не хочу без тебе
Вчитись у самотності та відчаю
Падати на землю і ридати
Боліти і зневажати себе
Я більше не хочу без тебе
Бути залежним і мовчати
Ховати вчинки у темряві
Нищити себе, опускати очі
Я більше не хочу без тебе
Тримати любов на ланцюгу
Боятися людей, не помічати
Чужої біди та чужих сліз
Я більше не хочу без тебе
Ображатися, страждати
Шукати без кінця дорогу
Чекати безнадійно правди
Я більше не хочу без Тебе...
Тихо, і вітер зовсім мирний
Ще дихаю, і залишаюсь вірним
Любові, я банальний і простий
Так, я не виріс і зостався малий.
Невиліковний
Все що в полі зору
Накрилося туманом,
Бредеш невипадково
У світі дива й марив.
Ти вже не розумієш
Чи є якась різниця
Між мріями, що сієш
І радістю в зіницях.
Реальністю назовні,
Жахливим поворотом,
Страхом, яким повні
Пропалені турботи.
Ти вже не відчуваєш
Себе під вагою образ.
Плетешся і пробачаєш
Невідомо котрий раз.
Тебе оточують призми
Байдужих, змоклих слів.
Брудні, залиті слізьми
Війни, що ти пережив.
Рівно через вічність
Дістанешся стежками
Воріт в новому світі.
Вже стеляться тумани..
Помилки
Минуле переслідує настирно
І я пірнув у глибини гріха
Так, це все що зараз маю
Без виправдань, без жалю
Я уникаю поглядів прохожих
Для цього немає явних причин
Помилки, я сам їх зробив
І це добре, вони навчили мене
Приймати себе, і сумувати
Бути одному в затишній кімнаті
Вірити в добро, і зло тримати
Будучи самому найбільше кохати
Рішення за рішенням мене проминають
Намагаюся вхопити хоч одне
Руки не слухаються, їх щось тримає
Облишу це, ще день якраз пройде
Плани на майбутнє, матерія тонка
Носи її на собі дуже обережно
Нехай тебе не торкнеться вина
Ми люди, і від випадку залежні
Мрії покинули одна за одною
Я знову вчуся жити, бовтихатись
Сумніви долають мою слабку волю
Якби не ти, я ще не хочу прощатись
Бувайте
Сьогодні непоганий день,
Лише хай пройде голова.
Довкола повно життя,
Хоча на небі сонця нема.
Люди звичайні, ніби не злі,
І ходять, нікого не чіпають.
Я сам у квартирі, частково,
Виглядаю надію-примару.
Ти напевне хочеш, так само
Сказати вголос, побути собою.
І серце від тупого болю
Застигає під шаром бетону.
Потрібно зібратися з думками,
І тих, що колись обікрали,
Пробачити, і вслід сказати,
Я більше не з вами, бувайте.
Крок на вулицю
Очі донизу, тобі мене невистачає,
Вулиця здогадується, щось відчуває.
Сірий крокує, маршрут вже знайомий
Чекає на життям обіцяну свободу.
І волосся в подумі стрічає вітер,
Кохання торкається ледь помітно.
Я люблю тебе, ти знаєш і чекаєш,
Дивишся на небо і його благаєш.
Бути тут і споглядати радість світу
Помітити усю красу, себе кудись подіти.
Кудись піти вже не стає натхнення
Спустошений, як маю пояснити?
Ангели знають про мої гріхи,
Сьогодні одне, завтра навпаки.
Малий, щораз чіпляюсь за життя.
Зробити крок, але куди не знаю я.
Цей Вибір непросто зробити,
Страх у собі безслідно згубити.
Я опущу очі донизу, прислухаюсь
До вулиці, вона щось відчуває.
Вірш сина
Рук твоїх тепло
Лікує, лікує мене
Звичайне добро
Тобі неймовірно йде
Біль, яка в тобі є
І рани кровоточать
Рано чи пізно мине
Світанковим сонцем
Цей час пройде
І нічого не візьмеш
Спаситель зійде
Провести у вічність
Давай розкажемо
Про наші життя
І сльози покажемо
Раз`ом я і ти, ти і я
Причини І Наслідки
Поволі сам для себе,
Втрачаю значення.
У голові чомусь крутяться,
Пусті побачення.
І ніяк не стихають
Розмови-напасниці
Логічні й жорсткі,
Причини і наслідки.
І з малку самого
Я замовк словами,
Граю роль німого,
Спілкуюсь думками.
Роки минають.
Мене - щораз менше,
Я чогось чекаю,
Зараз, ніби вперше.
Дор`ога
Дорога простягнулася вперед,
Трамвай промчав як метеор,
Повіз людей, задуманих планет,
Кого до раю, декого в шеол.
Я був колись малим, не так давно.
Життя здається як мяка резина.
Прожиті вчинки, і падінь ярмо,
Самотність, критика; пліч-о-пліч з ними.
Мій ворог переслідує, не відстає,
Приймає все нові обличчя.
Час іде, ріка виблискує й тече,
Тільки я, і більш нікого на зупинці.
Краса
Щось давно не дає заснути,
Закриті двері, і стогін глухий.
Хотів би більш не чути,
Але він проникає, стрімкий.
Крізь всі клітини тіла,
Не закривай свої вуха,
Він лунає зсередини,
Закритий і надовго забутий.
Дозволь історію описати,
Яку приховують від тебе.
Нас небагато, щоби розказати
Ти впізнаєш руку, біля себе.
У момент, коли самотній,
Покинутий, втомлений погонею,
Розуміння приходить, погодься,
Коли готовий відкрити двері.
Я розкажу тобі про минуле,
Ми народжені у великій любові,
Для життя її сильно потребуєм,
Заспівай і ти разом зі мною.
Послухай, вже немає плач'у,
Все стихло, але ж уважніше,
Здається тембр як твій, я мовчу,
Зовсім близько, напевне мариться.
Ніколи не бачив більшої краси,
Ніж за цими дверима, всюди світло,
Хочеться знову потрапити туди,
До місця таємного, живого, непомітно.
Замовк у гріху
Це сталося в один момент
У день коли відкрилися спокуси
Вимішуючий агрегат забрав мене
І відірвав від слова душу
Замовк ненависно, усе змінилось
Тепер гріхи керують мною
Коли б усе це вчасно зупинилось
Я дуже хочу стати собою
Хочу кохати тебе як ніколи
І відчувати потік твого тепла
Я не можу цього зробити самому
Просто у мене забрали життя
Пробач мене, я пропустив
Погляд неймовірно очей красивих
І не почув голосу твого звук
Що лунає у просторі цегляного масиву
Я так хочу триматись, хоч трошки
На мить зрозуміти хто ми такі
Бездонна тиша засмоктує мене
Впусти себе до мене, впусти
Зроблю боляче собі, і мені шкода
Тебе теж торкається моя біда
Сльози омиють наші думки
І прощання на згадку про чудові дні.
Лише хочу сказати, любов у мені
Не закривай двері, допоможи
Дотиком до губ мене зціли
Я потонув у гріху, та не назавжди!
Майже разом
Можна себе назвати
Іменем нереальним,
Середину поміняти
Стати оригінальним.
Майже разом з тобою,
Близько, як дозволяєш.
Затиснені пуповиною
Чекання, яку перерізаєш.
На вулицю б вийти
І увімкнути в плеєрі гранж,
Забути складні моменти,
Схопити ще один шанс..
Чужі
Ми боїмося місць де зросли
Замикаємося у домівках
Є певні речі, що зробили нас
Вже не такими як раніше
І те що лишається нам,
Невидимо блукати вулицями
З острахом поглядати на перехожих
Шукати примарні надії
Вмикати занадто гучно музику
Щоб не чути голосів закоханих пар
Ми не маємо власного голосу
Залишені осторонь, служимо вам.
Приниження стало нам одежею
Що ховає під собою гріхи
Ми знаходимося поза різними межами
Поряд, ми інколи зовсім чужі
Для коханої
Кохана, ці слова для тебе
Я не помер, я ходжу по землі
І тепло спускається униз на землю
Для мене і для тебе, як тоді
Чути твій голос веселий,
Він біжить швидко у течії
До мене лунає твоя пісня
Спів твоєї душі
Ти як пташка, невловима для мене
Граційна, прекрасна, це ти
І думки що ти мені подарувала
Лишаються у мені назавжди
Молодість лишається за спиною
У неї у записах інші клієнти
Тепер я не помру, буду живий
Бо маю у пам'яті ці моменти
Глибше твоїх очей я не дивився
Ніжніше не обіймав, ніж тоді
Ніколи не знав, не сподівався
Серце розлетілося на уламки дрібні
Інколи я літаю над містом
Пролітаю і дивлюсь довкола
Сонце заливає вулиці золотом
Благодаті простирадлом шовковим
І серед потоку людей десь є ти
Хоча я можу помилитись
Бажання бачити знову тебе
З часом не хоче змінитись
Ми знайшли те що шукали
Із скрипом відкрили ворота
За ними закохані усього світу
Любов їхня сильна й висока!
Нікуди не дітись
Саме так, нікуди не дітись,
Від правди голої, спокуси.
Врешті-решт я маю здатись,
У цій битві хтось програти мусить.
До останнього не вірив,
І все вогник вдалині майорів.
Прийшла пора зрозуміти -
Я той, хто дотла вже згорів.
Мені не судилось кохати,
Я більше не бачу для цього причин.
Ніжні думки у собі доглядати,
Комусь це видніше, та не мені.
І важко тепер розібратись,
Чи я зрадив мрію, підступно,
Всі ми здатні помилятись,
Вона все ж така недоступна.
Нарешті, я чую як піт захолов,
Під подувом свіжого вітру,
Я стою на краю, я вже бачив цей сон,
Це мої душі гасне світло.
Роздітий, і волосся, і груди,
Я прагну цього, бо я неживий.
Мені холодно, боляче, люди!
Я німий, чи наяву, чи в сон.
Добре, немає більше часу,
І сили розказати вам про все.
Життя цікаве тим, що різне.
Не такий як всі, це правда, все мине.
Голос
Доведу голос до надриву,
Кричу, що маю в собі сили.
І тільки й можу, що співати,
Я тільки й можу що зникати.
Світ поділився на частини,
Біль зупинився на хвилину.
Я й далі буду надриватись,
Або ж заткнусь, щоб попрощатись.
Ще раз я заспіваю сильно,
І рознесу світ на частини,
Бо так не може бути далі.
Я лиш поволі помираю.
Завтра ще одна можливість,
Зірвати голос, одержимість.
Це все. Крик вмер, він розчинився.
Я був. Я зник. Я помилився.