Холодне місто і сильний вітер
Під боком заснуло маленьке село.
Погрози складаючи з хмарок-літер
Небо сердито хмурить чоло.
Невпинно стелиться дорога
Біжить невідомо куди,
Біжить кудись, десь від порога,
Мабуть, десь там чекаєш ти...
Терниста тягнеться дорога
І я ніяк все не дійду.
І в серце закрадається тривога
Що вже тебе там не знайду.
Що не чекатимеш, підеш,
Що сам мене ти не знайдеш...
І позбивавши ноги до кісток
Вже йду не розбираючи стежок...
Кушнірук Любов
Сьогодні знов мені наснився
І міцно-міцно обіймав.
І ніжно погляд твій світився,
Коли крилом ти огортав.
Ти пригорнув мене до себе,
Чоло цілунком таврував:
"Я знов прийшов, моя, до тебе.
Ніколи я не забував."
І тепло-тепло так відразу стало,
Життя по венах потекло,
І скресла крига, запалало,
Вогнем любові запекло...
Я міцно-міцно притулюся,
Закрию очі, знов засну.
До твого серця прихилюся,
Твоя, у сні і наяву...
На рваних струнах самоти
Душа зіграла пристрасні акорди.
А хто ж тоді коли не ти
Поверне мені радість від свободи.
Звучи моя мелодіє, звучи
І огорни нестримним шалом,
Щоб невблаганно вгору пливучи
Душа злилась з дев'ятим валом.
Я дякую тобі за весь той біль,
За всі пролиті й непролиті сльози.
Я дякую тобі за весь той жаль,
За шквал надій і тихі грози.
Востаннє я скажу тобі прощай,
Востаннє я скажу, що не забуду...
Ти теплим спогадом мене запам'ятай,
Як я тебе віками пам'ятати буду.
До краю натягнулась тятива,
Ще дихаю, я вільна, я жива.
Але нещасна більш не буду...
Аквамарин очей твоїх глибоких
Прокрався в мою душу назавжди.
Ти йшов, затамувавши подих,
У слід молила поглядом: "Зажди..."
Холодні схлипи, спазмами ковтки,
Ти душу нерозумну не губи.
А серце вже кололось на шматки...
Сльоза щокою тихо вниз,
Солоний присмак ляже на вуста,
Як океанський ніжний бриз.
Мовчатиму і рахуватиму до ста.
Далеко ще, печалі без кінця,
Дожити б, дотягнути до рубця...
Зложу всі спогади в коробку
І покладу на дно життя.
Моя любов проста підробка,
Хоч буде думати - жива...
Яке пусте тепер життя.
Побиті крила під ногами,
І марно плакати ночами,
І марно звати. Не прийде.
Нема моєї долі вже ніде.
Давно забув, не пам'ятає,
Самотність душу розпікає.
І чорним відгуком луна:
"Чого ж ти знов така сумна?
Забудь його, його забудь!
Чужий тобі, з чужим не будь!
Забудь, забудь... І далі йди,
І світло в темряві знайди!
Знайди життя! Знайди вогонь!
Він ще розтопить лід твоїх долонь...
Ти був краплиною тепла,
Що гріла руки на морозі.
Згоріла я в тобі до тла,
А нам було не по дорозі...
Дарунок долі чи прокляття?
Душа пройшла страшний урок.
В тобі знайшла своє розп'яття,
Живи ж тепер, зроби вже крок.
Тавро печалі на чоло лягло
І тиша спомином прощальним
Принесла смуток на моє крило,
І стала маренням останнім.
З одним крилом не полетиш,
З одним крилом не політаєш...
А друге ти забрав собі,
Коли сказав, що не кохаєш...
Життя дає тяжкі уроки,
І раптом крила відбирає на льоту.
Під цю тужливу, довгу ноту,
Що часом виливається в роки,
Воно і гордість ставить на коліна,
І сили зводить на нівець.
І часом думаєш: "Кінець..."
А ні, нова сторінка, шлях,
Який між тернами думок проляг.
Яким пройшовши, станеш ти сильніше,
Але ніколи вже не буде, як раніше.
Ніколи вже не буде, як колись.
Та не здавайся, вір, молись...
І коли втримаєшся на ногах,
Коли не пустиш в серце страх,
Душа пройде лавиною розчарувань,
І загартується вогнем випробувань.
Ти станеш йотою сильніше,
І вже не будеш, як раніше.
Лише надія завжди має тліти,
Не дай їй повністю згоріти.
Вона маяк серед життя,
Що проведе крізь небуття,
Що мужність дасть і нові крила,
Тож ти не бійсь, розправ вітрила!..
Я з тобою забуду про горе,
Я з тобою забуду печаль.
Твої очі бездонне море,
А душа сивочола даль.
Зачерпнула я з них по вінця,
Зачерпнула я з них через край.
Пригорни ж мене, любий, міцно,
Пригорни і не відпускай.
І як плакатиму від болю
Мої сльози тихенько втри,
Я забуду надуману волю,
Я забуду про злі вітри...
І туман розійдеться млою,
Ти за руку мене веди,
Хоч і в пекло піду за тобою,
Не покинь лиш, не підведи.
Я опорою стану міцною,
Стану пристрастю на віки,
Буду радістю, часом журбою,
Як не згину на дні ріки.
Полікуй покалічену душу,
Дай забути: живу - бо мушу...
Дай згадати, що жити хочу!
Поклади вже недолі край,
Невже є таки десь той рай?...
"Кохаю..." серце тихо шепотіло,
Вуста мовчали, спалені журбою.
В душі щось квилило, щось нило,
Ти впевнено йшов стороною.
Розійшлось перехрестя доріг,
На якому нас зіштовхнула доля,
Ти душу мою не зберіг,
І забула я, що таке воля...
Лише серце вперто кохає,
І все ще чомусь чекає.
Я ж стомилася бути в полоні,
Небо спокій сипне в долоні.
Давно стерто усе по-між нами,
Ти лиш сон, який змило дощами...
Я сильна, я вільна, чи просто сама?
Додолу хилитись не буду.
Закрию я очі. Тебе вже нема.
І чорт з ним, сказала ж забуду!
Забуду як солодко ти обіймав,
Як ніжно тулилась до серця,
Як затишно було коли пригортав.
Як музику слухала я твоє серце.
Забуду чи теплі у тебе долоні,
Цілунок лиш ляже тавром на скроні...
Як сон все минеться з роками,
Слова десь розтануть рядками...
Горнятко кави застигне в руках,
Вітер сколише безодню.
Стільки тривоги в холодних рядках,
Стільки безумств поховала сьогодні...
Сказала: "Забуду!.." хоч знаю - обман,
Спогадом душу накриє туман.
Як не старайся і як не крути,
А в серці моєму ти будеш завжди...
Задивлений мій рай тумани сколихнули,
Кохання перше мрякою пішло.
Ти дивний сон, який забрали та не повернули,
Який судомами розлук звело.
А так хотілося пронести крізь негоди,
Крізь вітер, стужі, буревій,
Та не дійшли консенсусу чи згоди
Любов то не одна з повій...
За сотню сріблом ти її не купиш,
За сотню злотом теж не продасиш.
Вона шрамує серце для розваги,
Плете малюнки фібрами душі,
А часом сили додає й звитяги.
Її й хотів би то не віддаси.
Якщо попав то вже неси.
Вона тебе розіпне на хресті,
А потім зцілить у прощальному листі...
Терпи, страждай, але кохай,
Свідомість в забутті втрачай,
Це варте того буде, точно, знай...
Напитись тиші, як вина,
Тонути в темряві, не чути дна.
Одна, одна, я знов одна
І не важливо, де чия вина...
Так зимно стало коли ти пішов.
Так тепло коли був зі мною.
Останній сніг давно уже зійшов,
Але весну він не приніс з собою.
Вона до мене більше не прийде
І люті стужі обпікають щоки.
А я усе гукаю: "Де ж ти? Де?"
В надії знов почути твої кроки...
Плаче небо німими дощами,
Плаче тиша уламками слів.
Облетіла весна пелюстками,
Облетіли роки міріадами днів..
І душа, що одна на двох,
Загубилась десь між світами.
І дорога одна на двох,
Розкололась двома стежками
Не зведе вже ніколи нас,
Зруйнували мости ми самі.
Лиш руїни та попіл між нами...
Моє серце навіки твоє,
Моє серце навіки з тобою.
Воно вперто ланцюг свій кує
І кайдани несе за собою...
Ти владика мій та господар,
Милосердний... волі приніс мені дар.
Та без тебе неволя розлука,
А любов?.. Любов то гірка наука...
Душа моя розхристана,
Рубцями вся потріскана.
Потріскана, поколена,
Стоїть, немов оголена.
І правдою і кривдою,
І щедрістю і щирістю,
Обділена твоєю милістю,
Блука бідаха світом,
І так їй зимно теплим літом...
Розбивши крила об твою,
Свою на глум я віддаю,
На глум, на сміх, на каяття.
Немає сил, таке життя,
Таке життя, любов і кара
І знов звучить: "Та ви ж не пара..."
Не пара...а чому... і хто кому,
Не пара він мені, чи я йому?..
Як ніжно, як до болю,
Як трепетно тебе люблю.
Свою я душу поневолю,
Свою я долю загублю...
О швидше б знов мені заснути
І знаю знову ти прийдеш.
І схочеш міцно пригорнути,
До скронь вустами припадеш.
Я буду солодко дрімати,
Твою долоню у своїй тримати.
І вітер стихне, стане час,
І небо буде лиш для нас.
Одна біда - приходять мертві лиш у снах...
Припаду до твого плеча,
Втамуй мою кляту тугу,
Покохай таку недолугу,
І дивитись в небо навчи.
Не боятись, коли так страшно.
Не ховатись, коли так сумно.
І вологим, холодним ранком
Поцілунком, немов серпанком
Огорни мою шкіру ніжно.
Пригорни аж до болю міцно,
Тихо й сОлодко пригорни.
І нехай це усе уява,
Злого розуму зла розправа,
Все це вигадки і казки...
Я залишусь у снах навІки
Не розплющу я більш повіки.
Бо прокинусь - тебе нема,
Тільки тиша кругом німа.
Краще жити тоді у снах
І померти в твоїх руках...
Я б хотіла тебе обійняти,
І відчути дотик руки.
Всі тривоги твої забрати,
Бути поряд, роки, віки.
Знати, як це, тебе любити,
Прокидатись коли ще спиш.
Одне серце на двох ділити...
От би знати про що ти сниш!
Берегти твою ніжну душу,
Проганяти тужливі думки.
Стукіт серця свого я стишу,
І зніму крижані замкИ.
Вітер зорі мої розвіє
І опустить на землю з мрій.
Вий же, вий снігова завіє,
Знаю, знаю, що він не мій...
По тріщинах небес пішли удари грому,
До спраглої самотністю землі.
Стартують мрії з тихого аеродрому,
Покинувши протоптані щаблі.
І заклик жити розтинає тишу
І я з колін спинаюсь догори.
І вітер змін уже колише душу,
Дивись в своїх тривогах не згори!
Я ще навчусь щаслива бути,
Свої печалі я тобі прощу.
І всі незгоди дам забути,
І руки стомлено не опущу.
Безглузда ця війна уже втомила,
Складемо зброю, зложим крила,
Підпишем мир, достатньо ран,
Нехай любові змиє океан.
Чи дійсність це була чи просто сон,
Свободою просочений озон...
Кружляє листя з гілок,
Крокує додолу тихо.
Зрадливий вітер думок
Віщує осіннє лихо.
І руки такі холодні
Вплітають у коси сум,
І очі такі голодні
Не знають веселих дум...
Та раптом осіннє сонце
Сипне золотистих див,
Ти сядеш десь край віконця,
Бо сон трохи притомив.
І спокій загляне в очі,
А ніжність крилом огорне,
І зникнуть примари ночі,
Життя раптом зазирне.
На мить стане все як треба,
На мить стане все як слід,
Омиє дощем із неба
І в серці розтопить лід...
Заколише верба свої мертві віти,
Відлік стомлено спинить час.
Стільки смутку, що й нікуди діти,
Стільки тиші, а в ній обрАз.
Понесуть мене темні води
І омиють холодну печаль.
Я співатиму гімни й оди,
А вода тихо змиє жаль.
Змиє кривди і змиє горе,
Стане серце чистим листом.
По коліна знов буде море,
А погане все стане сном.
Я візьму акварель у руки,
Лиш яскраві барви довкола,
І слідів не залишу від муки,
По воді підуть райдужні кола...
Я люблю твої сині очі
І глибоку у них печаль.
Вони сняться мені щоночі,
В них туманами тоне даль...
Я люблю твої сильні руки,
І похмуре високе чоло.
Відголоски німої муки,
І судомами серце звело.
Заколише зима снігами,
Ми в любові згорим до тла.
І розтане холод між нами
Від нестерпної сили тепла,
Сили ніжності та любові,
І так міцно сплетених рук...
До останньої краплі крові,
Поки серця не стихне стук,
Буду завжди твоя й з тобою,
Буду поруч я день при дні.
Я закрию тебе собою
І на себе прийму вогні.
І любов моя стане дивом,
Аби ти був завжди щасливим...