Моя мова
Мово моя, мово!
Кажуть: калинова,
Я ж скажу :бідова
й довгий твій терпець!
за тебе — вбивали,
З рота — виривали,
Сміху піддвали,
хай би йому грець!
Що тобі робили?
Розказать — несила,
З пуп’янка душили, щоб тебе не знать.
Життя не вблаганне,
Та ти — невбиванна,
Мово нездолана, не можеш мовчать!
Суржик твій -приправа,
В піснях — золотава,
На вустах — заграва, аж на серці — щем.
Феніксом зродилась,
Ризами прикрилась,
Словом зколосилась й пролилась віршем.
Буде час минати:
Перемоги й втрати,
Але варто знати — ти це пам’ятай:
Це — пароль народу,
Код нашого роду,
Мова — це свобода,ти її плекай!
Лана Александрова
Закривалась від тебе
Закривалась від тебе... іншими.
Затулялась важливими справами...
Не ставали думки мої гіршими,
Не робились тобі ... заставами...
Все змішала: світи з планетами...
Все робила - тебе забути би...
Говорила душа сонетами,
Та я руки тримала зіткнУтими...
Затикала їй рота: "Мовчи ж бо вже!"
Та вночі чула всхлипів марення...
А ізрання: "Бог хай тебе... береже!" -
Це кохання мого ... відзеркалення.
Так, я сильна, я можу геть усе!
Серце рвати й вітрам усім кидати...
Хай мій розпач по світу рознесе...
Я навчуся про біль душі... вІдати...
Я знання тії питиму... літрами...
Лікуватиму тих, хто в журбі...
Лиш вночі, перед Богом, молитвами...
Я проситиму щастя... тобі ...