Так пахне літо: м‘ятою і виноградом.
Зірки - в ногах, а щастя - між грудьми.
Не вірю фразам, міміці й питанням,
Нема нічого крепшого за твоєї руки.
Вікторія Пастух
Не обіцяй
Не обіцяй мені. Навіщо обіцяти?
Того, чого в житті, можливо, і не буде.
Ми можемо чужими стати раптом.
І з нами будуть поряд інші люди.
Не обіцяй, що щастя буде вічним,
Бо вічними є Всесвіти і Бог.
Не можуть бути будні в шоколаді,
Без різних прикростей й тривог.
Не обіцяй про наше завтра.
Лише люби, підтримуй і не докоряй!
У нас все буде, тільки з часом.
А поки буде,ні про що не обіцяй...
Осінній вальс кружляє по землі
Осінній вальс кружляє по землі.
Його людина сонно зустрічає.
Чому самьотньо так в душі мені?
Самотність у блакитній чашці чаю.
Вже день короткий і безмежна ніч.
Повітря, вже осіннє, раптом, охололо.
Чому самотньо? Бо не в часі річ.
Ми самі творим атмосферу, що навколо!
І восени важливо посміхнутись.
У дощ, у сніг, у сонце, навіть коли лід.
Даруй людині посмішку від серця -
І вона тобі віддячить вслід!
Інтимна лірика
Давай поговоримо з тишею.
Так, щоб торкнутись долонею.
Так, щоб потрапити в пастку
Любові під власною волею.
Давай поговоримо мовчки.
Словами, яких неможливо сказати.
Так, щоб торкнутись серцями,
І збоку чужих не шукати.
Давай поговорим вночі.
Так, щоби щиро до болю.
А як привітає світанок,
Ми знову замовкнем з тобою.
Давай поговорим про мене й про тебе.
Так, щоби в грудях ожило життя.
І в сильній тривкій ейфорії
Відкрилося в мЕні нове відчуття.
І навіть в нестримні моменти
Не дивись своїм оком суворим.
Дивися крізь ласку. Прошу,
Давай знову вночі поговорим.
Життя минає
Як важко усвідомити цю річ:
Життя минає і не має меж.
Від стріл годинника невпинних
Не просто візьмеш смілості й втечеш.
Як важко усвідомити, що в світі
Не можна жити вічно молодим.
Та це не страшно, бо куди страшніше
У старості залишитись ніким.
Ми будемо дивитися на фото,
Де ще колись були такі щасливі.
Та всіх моментів вмить не повернути
Коли на голові волОски сиві.
Цінуймо все.
Життя іде і неможливо підкупити час.
Ти спохватишся колись раптом,
А вогник твій давно уже погас.
Ми постарієм
Із часом наша пам‘ять старіє.
Та це нормально, не злякайся.
Тільки прошу, коли ми постарієм
На ім‘я моє відкликайся.
Не дай рукам опуститись.
Частіше дивися на фото.
Мені би в тобі залишитись,
Коли за вікном непогода.
Не дозволяй забуватись.
Прочитуй вірші мої часом.
Я буду щосили старатись
Пам‘ятати, як ми були разом.
Можеш мені збрехати
Можеш мені збрехати,
прям в очі, так чесно, до болю.
Можеш від мене втікати,
Без зупинки і не розвернути очей.
Можеш мене забрати.
А сенс? Я і так із тобою.
Можеш мені промовчати,
Так зрадницьки й не показати очей.
Ти можеш все.
І я лише крихітка в твоїх руках.
Можеш мене покинути,
І подарити відчаяний страх.
Я можу тобі сказати,
Та ти всі слова із собою забрав.
Я можу тебе тільки чисто кохати,
Але... я лиш крихітка в твоїх руках.