Нічка.
Світить місяць угорі.
Зорі ніби ліхтарі.
Соловейко в темнім гаї
Не стихає до зорі,
Пахне м’ята. Пахнуть квіти.
Вітерець хитає віти
І шепоче верховіттю
Про якісь дива на світі.
Біля ставу верболози
По траві кидають роси,
Щоб уранці, мов намисто,
Засвітились вони чисто.
Сни заходять в кожну хату.
Спіть матуся, спіть і тато.
І малята теж поснули.
Геть про справи всі забули.
Їм присняться сни чудові,
Сни чудові – сни казкові
Про оті дива на світі, -
Про котрі шепоче вітер.
Музика дощу.
Весняний ранок. День негожий.
І хмари вкрили небеса.
Бредуть похмуро перехожі.
Скажи мені, - чи ж це краса?
Та вслухайся в мінорну гаму
Маленьких крапель дощових
Мов стукають в небесну браму
Мільйони дзвонів золотих.
Півні співають, мов шалені.
Казала мама: - Буть дощу.
Стоять смарагдово – зелені
Умиті яблуні в саду.
Стоять напоєні досхочу.
Кущі, дерева і трава,
А дощ шепоче і шепоче
Та й соловейко не сгава.
Умій дивитися навколо.
І слухати також умій.
Красу відчуй в дощову пору,
У спеку і у буревій.
Колесо історії.
Історії котиться колесо вправно.
Минуле міняють прийдешні віки.
Була у нас слава. Було і безслав’я.
В історії завжди перебіг такий.
Князі й королі з нами дружби бажали.
І миру хотіли, й жадали рідства.
Та ми не завжди це за благо сприймали.
Й котила нас в прірву роздорів ріка.
Взаємні образи, підступність і зрада,
Жорстокі набіги і чорні діла.
Усе це було нам усім на заваді.
І кров міжусобиць рікою пливла.
А цим користались і зліва і справа.
Землю плюндрували, топтали народ
Та ви, - зрозумійте, що це не забава.
Вже досить чекати від долі незгод.
О, браття – слов’яни, забудьте ви чвари.
Забудьте образи в минулі віки.
Хоч доля жорстока нас всіх розкидала,
Та всі ми є древа одного гілки.
Це дерево може розквітнути знову
І дати чудові, багаті плоди.
Давайте дружити і геть всі роздори
О, друзі – слов’яни, - ви ж сестри й брати.