Новые стихи
Ну скільки можна...
Ну скільки можна думати про тебе?
Коли ти перестанеш існувати?
Тебе немає біля мене, але ти вже повсюду
У снах, у вікнах, у душі, у серці...
В мені переплелось усе
Любов, ненависть і почуття вини
Пробач...
Пробач за те, що я була не тою, ким тобі хотілось
Я знаю, знаю, знаю...
Все зіпсувала- Я!
Та що могла зробити?
Коли ні слово видушити,ні поворухнутись
Коли вдихнути, біля тебе навіть не могла
Мені було так тепло й затишно
А пам‘ятаєш, як гріла я твої завжди холодні руки, а не ти мої?
Як ти дзвонив й казав, що наробив дурниць
Що я тобі потрібна
Що треба нам поговорити
Божився, що все буде не так
Прохав щоб дала ще шанс
А я чи то така дурна вже від природи
Чи то вино так грало в голові
Погодилась, повірила, як те наївне кошеня
А пам‘ятаєш, як дзвонила я?
Переступивши через гордість і наплювавши на саму себе
Питала чи хочеш ти зі мною говорити
А що ж у відповідь почула?
Холодне НІ, що заморозило усе в мені живе
І скільки після того виплакано сліз
І скільки випито вина
А що у підсумку?
Сиджу сама й не знаю, що робити
Вже ніби й купа часу промайнула
А всеодно це все в мені кипить і не стихає
Нехай би ти пропав чи розчинився
Чи може краще б я без сліду зникла
Не пам‘ятаючи нічого
Ні тебе, ні обійм твоїх чи поцілунків
Ні посмішки твоєї, ні очей, що так дивилися на мене
Я так себе ненавиджу
За все оце, що відчуваю
І тебе ненавиджу не менше
За те, що байдуже тобі до мене
