Последние записи в дневнике
#eleonorafox
Вони зустрілися у гомоні доріг.
На перший погляд-просто перехожі,
Та все ж забути він її не зміг.
Вони такі різні й водночас чимось схожі.
Зловила його погляд ніжний,
І в пам*яті постали ті часи.
Який же він до болю рідний...
Тепер між ними лише метри.
І він згадав її усмішку теплу
Й завмер посеред тротуару у час пік,
І бачив по той бік її затерплу,
Хоч час для них давно вже стік.
Вона дивилась на його обличчя,
А він думками її в шию цілував.
Вона хотіла доторкнутись до плеча
І біль розлуки в серці не вгавав.
Усе ж пройшло і не вернути час назад
Знайшла вона сили,щоб піти.
Це був останній їхній листопад.
Тепер йому її вже не знайти.
Пропали її усмішка і очі,
А він стояв на тротуарі у час пік
І згадував із болем їхні ночі,
Бо ж душу разом з нею він обпік.
Вона не вернеться,а він й не хоче,
Бо ж звикли вже вони до самоти.
Він знов запалить сигарету неохоче
І знайде сили,як вона,щоб йти.
Ще раз погляне де вона стояла
І в пам*яті зобразить силует.
Вона його востаннє там обняла
Й на цьому закінчився їхній менует.
...
Вони зустрілися у гомоні доріг.
На перший погляд-просто перехожі,
Та все ж забути він її не зміг.
Вони такі різні й водночас чимось схожі.
#eleonorafox
Нам точно не бути разом,
Нехай вже і буде так.
Ми все починали джазом,
Та не кожен у ньому мастак.
Не вивчили усі "па" ми,
І десь загубили ритм.
На серці лишились рани,
Ми не виконали алгоритм.
Ми розійшлись терпко і сухо,
Таким буває біле вино.
На танцполі тепер тихо.
Між нами спалахнуло "ніщо".
Тепер по стандартній схемі все:
Я тут,а ти - там.
І не думаю,що нас щось спасе.
Ми віддали нашу пристрасть вітрам.
Це все просто божевілля,
Ми розтоптали те,що проросло.
Ми обидвоє,мов після похмілля,
Нас обох,мов хвилею віднесло.
Нехай нам не бути разом,
Давай іди,а я лишусь.
Та пам"ятай:ми розпочали джазом,
А закінчили травмою чомусь.
#eleonorafox
Не гріє кава й теплий светр,
Бо ж холод не надворі-у душі.
Між нами ніби й кілометр
І ніби гріють оті слова твої.
Та чи не обман?Чи не туманні мої очі?
Це все правдиво чи це гра?
Не розумію...Але ні-не хочу,
Бо ж по душі мені,коли "твоя".
Це вже моя провина,це мій гріх.
Довірилася знову,віддалась...
Розтаяла від ніжних втіх
І знову,як тоді,я обпеклась.
Покинута у холод,у сніги.
Єдиний обігрів-гаряча кава...
На жаль не було "наші" береги.
"Не дзвони мені ти,будь ласкава."