Последние записи в дневнике
Зупинився час, зупинився світ. Вже не буде нас, вже не буде ми. Нетерпляча біль, невимовних слів. Так цього хотів, та на жаль не зміг. Те перечуття, нас не зупинило. Далі по життю, вже іти не в силах. Треба все забути, розігнати смуток. Нас не повернути, треба все забути...
Багато помилок в житті цьму зроблено, в душі холод, надворі зима, зігрівати серця людям ніколи, неземного ж кохання у світі нема?!
Воно є, та далеко заховане, щоб знайти його треба не раз, сліз пролити у ночі безсонної, та чимало почути образ...
Он одинок, но вроде не один,
В нем столько мыслей и желаний,
И в них себе он господин,
Такой таинственный и стрнный.
Эго понять не каждому дано,
Пусть в тоже время он простой,
В душе эго одно КИНО,
Где в главной роли Виктор Цой.
Сам по себе поет, писатель,
Но в жизни будто цели нет,
Он реалист а не мечтатель,
И уходя оставит след.
Прошлое порой скрывает куда больше чем будущее. Будущее можно изменить, можно попытаться зделать так, чтобы осуществились все мечты и желания, планы и стремления. Прошлое же... оно неизменимо.
Обійняти ніжні руки,
Доторкнутись до повік,
І відчути серця стуки,
Подаровані тобі.
Від бажання полетіти,
Радість, щастя, біль в душі,
Я забула все на світі,
Подарована тобі.
Що таке вічність без тебе?
Любляче серце без долі.
Що таке пташка без неба?
Вічність літати в неволі.
Що таке розум без думки?
Слово летить не впіймаєш,
Що таке щастя без муки?
Віриш? Та так не буває.