marichka gor

Кажуть, світ не ділиться на «було» і «буде».
Кажуть, в нім немає «із тобою» й «без тебе».
Той, хто сказав оце не знає душі моєї буревій,
Що без тебе жити не бажаю, а з тобою гріх душі моїй.

І гріх не в тім, що так кохаю,
А в тім, що з іншою твоє життя.
Мене ти забуваєш, йдеш все далі
А я – одна…одна

Чекаю день, коли зустрінемося знову
Коли загляну в очі я твої
Коли слова сказати сил не стане
Та і потреби вже не буде в них

Коли упевнюся сама, коли відчую і заплачу
За тим, що втрачені ті дні і поцілунки ті гарячі

Та сліз моїх ти не побачиш
Не торкнешся ти мене
Тоді душа й твоя заплаче
За тим, що було і буде…

А ви кохали так як я
Зовсім чужу, далекую людину
Що не лише мови він твоєї не зна
А й у релігії з тобою не єдиний?

А ви кохали так як я
Зустрівшись водночас серцями
За кілька днів без вороття
Віддавши все, що так беріг роками?

А ви кохали так як я
В сльозах, у болі, в смутку і печалі
Коли лишив тебе без каяття
Пішов до іншої невісточки для мами?

А ви кохали так як я
Проживши роки, місяці,тумани
Не знаючи, де пристань корабля твого чека
Та не зламавшись під вітрами?

А ви кохали так як я
Жевріючи надією ночами
Що прийде час й поверне з забуття
Любов утрачену між вами і коханим?