Не плач моє яскраве сонце.
Чому душа твоя болить?
Коли підуть дощі в віконці,
Я буду поряд, щоб зігріть.
Я заберу весь холод в тебе,
Й розчиню повність в собі.
Й твоє велике серце в мене,
Буде одним, одним в житті.
Сидіти поруч, очі в очі,
Не помічати все навкруг,
Лиш відчувати теплий дотик,
І ніжний поцілунок губ.
І просто взяти руку в руку,
Де є безмежна тишина,
І розмовляти серця стуком,
Що заміняє нам слова.
Оце, напевно, є кохання,
Яке не хочеться втрачать,
І хто відчув таке бажання,
Той може гори підіймать.
Самотність… Спокій… Тишина,
І надзвичайна сила.
Ти неймовірна і одна,
Така як ти – єдина.
Ти тепла, добра, молода,
Весела, гарна, мила,
Прекрасна, лагідна, жива,
Тендітна, ніжна, щира,
Ти сонце, вітер, океан,
Ти небо, зорі, квіти.
Ти все поєднуєш в собі,
Ти лиш одна навіки.
Я знаю ти знайдеш його,
Він буде особливим.
Він проживе твоїм життям,
І ти будеш щаслива.
Я пам’ятаю день чудесний,
Коли удвох зустрілись ми.
Я полюбив тебе всім серцем,
І думав я про тебе в сні.
Я мрію, що колись побачу,
Небесну усмішку твою,
Яку будеш ти дарувати
За те, що я тебе люблю.
Торкнутися просто твоєї руки,
Відчути як пахне волосся,
І палко губами припасть до щоки,
І все розуміть в безголоссі.
В обіймах тримати тебе назавжди,
І навіть боятись дихнути,
Щоби не змінити усе навкруги,
Й моментом оцим надихнутись.