Наташа грабницька

Тебе любила я як вітер небо,
в огні сумнівів і образ...
Нащо ж закоханого з себе
ти удавав у кожен раз?

Тебе любила я як вітер рожу
в солодкій тузі, у журбі...
Але нещирості не можу
простити навіть і тобі.

Ти не любив у час останній
який же біль, який же біль!
Та за ілюзію кохання
навіки вдячна я тобі.

Привет, пока, а может быть прощай...
Нет, не уходи, не оставляй!!!
Сколько будешь ты меня еще казнить???
Да вообщем, делай что хочешь
Я все равно буду тебя любить.
Нет, никогда тебя не изменю я
и ты увидишь как тебя люблю я.
Ты знаэш, ты еще будешь желеть
но будет поздно...