Дівоча доля
Блукала. Серед лісу його очі в темряві шукала.
По ранковій по росі босоніж ходила,
і росою свої очі від сліз тих умила.
Від сліз по коханому за ким серце лине.
За ким б'ється, турбується поки не загине.
Її доля повела вузькими стежками,
у турботи бездоріж витими плітками.
А за обрій небосхил сонечко сідає,
за дівочу сумну долю соловей співає.
Проте як та дівчина покохала хлопця,
як чекала його довго, проводжала сонце!
Чижмар Павло
Дорога життя
Життя - дорога непроста:
Нам змалку долю всі бажають
Щасливу, легку й жить до ста...
Але чи збудеться - не знають.
Проте, ми віримо і йдем
З надією, що буде поруч
Людина та, що йде праворуч,
З якою старість ми знайдем!
З роками віра не згасає,
Що є у світі та любов,
Та, про яку не кожен знає,
Про яку стільки молитов.
Крокують люди швидко в русі
По місту всі в своїх думках.
Лише дідусик і бабуся
Йдуть поруч разом у роках.
Їх постать тиха й непримітна,
Не оминули їх роки.
Йдуть, опираючись, тендітно
З ціпком й з рукою до руки.
Аж серцю любо споглядати
На цих людей, що досягли
Свою любов не розплескати
І ніжність в серці зберегти!
"Плаче небо"
"Плаче небо" над Карпатами,
Як не плакать, не сумувать?
Коли люди з малими зарплатами,
Свої ж ліси дозволяють рубать...
Тече річенька, вже й величенька,
Наростає вода з кожним днем,
Все зруйнує вона на шляху своїм,
Тим, хто зовсім не бачив проблем.
Скільки доводів й слів було сказано,
Про збереження наших Карпат,
Не минає все безнаказано,
Ось, таким нам і є результат.
Не шануєте Ви й не цінуєте,
Ні ліси, ні річки, ні поля,
Прийде час, коли всі засумуєте...
Поверне все Вам Ваша ж Земля!
БІЛЬ ЗЕМЛІ
Помоліться за Вкраїну, що Вас породила,
Годувала своїм хлібом, медом поїла.
Що співала колискову солов'їним співом,
За любов, що дарувала, захищала "тілом".
Настраждалась наша Ненька за роки ворожі,
І знущались з неї всяко дикарі-вельможі.
Руйнували, смажили, топили, вбивали,
Бо любові до землі цієї не мали.
Ось, і знову у вогні... чому ж ти палаєш?
Чому, земле Вільная, ти тепер страждаєш?
Наче маєм ми тебе одну боронити,
Цінувати, пестити, світу Восхвалити!
Та палає наша Ненька не від вітру й сонця,
А страждає від руки свого охоронця.
Від тих кому довірила і поля, і ріки,
Не шанують діти матір, нема їй опіки.
За Неньку ласкавую свою помоліться люди.
За землю кровавую, таку, як не всюди.
Свою Неньку захищайте, бо вона єдина,
Недарма ж нам Богом дана рідна Україна!