***
Я пишу тобі вірш, хоч клялася - не буду.
Я і так забагато тобі віддала,
Я так довго боялася, що скажуть люди,
Що не знаю: чи тліла, чи й справді жила.
А тепер мені легко: я вільна, мов вітер,
І по венах у мене мистецтво тече.
Трохи плакала... Байдуже, вітер все витер,
І олівчик в руці обернувся мечем.
Виявляється, сильна, хоч дещо наївна.
І не здамся так просто, образ не прощу,
Я - гроза весняна, я - могутня стихія,
Не підходь, бо дощами тебе пригощу.
Щоб знайти в собі силу, упевненість, спокій
Треба стати на хвилю хоча би слабким,
Коли сонце раптово зірветься за обрій,
Не боятись, а просто стрибнути за ним.
мавка поліська
Місто в молочнім тумані,
Дай прихилюся до тебе
Жити в самообмані,
Все сподіватись на небо
Що допоможе, підкаже,
Стане дороговказом.
Небо ж мовчить і тане,
І я розчиняюсь з ним разом.
Ночі стали холодні,
Дні до безмежжя циклічні
Що принесе нам сьогодні?
Може, білет у вічність?
Наврядчи, не треба ми вічності...
Там і без нас вистачає
Мудрих, хороших, добрих
Там нас не зустрічають.
Місто в молочнім тумані,
Пухке, мов солодка вата.
Ми ж насправді від щастя п"яні,
Та це лиш маленька втрата.