Світ...
Якби можна було
Я б закрила світ
Від невігластва і нахабності.
Я знаю, як шрами печуть,
Як серце болить
Від людської безтактності.
Етикет у реаліях часу
Давно застарів,
Краще вчитися бути сильними.
Світ так прагне мати геніїв,
Що роботі будуть вірними.
І дарма, що тріщить твій фінансовий стан
І дарма, що чекаєш людяності.
Вже не в моді манери, ані співчуття.
Знаєш, світ цей за крок до безумності.
Глінчук Тетяна
Напівкрок...
Напівкрок…
Напівголос…
Напівщем…
Вмий обличчя своє
Червневим дощем.
Напіввідстань…
Напівсталь…
Напівсвіт…
Зупинися. Хай грає
В тобі дивна мить.
Напівмузика…
Тихо…
Напівжаль…
Вдалі жито
Заніжене вітром…
Пахне м’ятою чай.
Скільки вже
Пережито,
Скільки ще
Недожито.
Світ в тобі,
Як тотем.
Пахне фруктами літо,
Волошками й житом,
Теплим сонцем
Й дощем…
Вишиванка
Травневе небо зорями вишите,
Небесні ниткИ одягли полотно,
Там клаптик неба глибоко-блакитного,
Частинка серця роду твого.
І Україна на вишиванці,
ЇЇ душа – то омріяний світ.
Картина серця – журба й кохання.
Політ лелеки і зореліт.
Сплетіння кольору – творіння слова.
Малюнок пращурів – сила Землі!
В травневім небі зоря світанкова –
Це вишите серцем слово вгорі!
Дивитися в небо...
Дивитися в небо з вікна,
Що пташкою бути у клітці,
Там з місяцем грає весна,
А ніч розсипає намисто…
Там пахне повітря. Там світ.
Горять світила у тиші.
Дивитися в небо з вікна…
Де ніч зорепадами пише…
Світ змінюється...
Світ змінюється тихо за спиною...
Колись факти заповнять
Ці прогалини в житті...
І дотліває у долонях воля
За помилки й амбіції чужі.
У пошуках правди
У світі загубилась справедливість,
Правдиву суть вже втратили слова.
І люди в сьогоденні показились,
А віра стала байкою і, майже, не жива.
Кидаючи людей прагнемо правди,
Забувши принципи, ідемо в дикий світ,
Ідемо, обертаючись не завжди
І губить темрява перед проваллям слід.
Правду шукаємо, але нема нічого,
Зникають кроки, губиться життя.
Та як знайти, коли не вірять у думки глибокі,
Вбиваючи шукають без кінця?
Хто в боротьбі за правду, справедливість,
Знайдіть частинку цього у собі,
Бо можуть всі кричати про нещирість,
Бруднити залишки ще чистої душі!
(2007)
Воля
Тримаю в чаші крихітну свободу
І п'ю весняно-квітковий нектар.
Та не потрібно жодної нагоди,
Аби сказати, воля - цінний дар.
Ми в метушні і вдячність розгубили,
Не розуміючи, що розкіш, а що так...
Тримаю чашу у руках щосили
І грає сонце знову на вустах.
Слова тут зайві, бо стояти просто неба-
Це як ковток джерельної води!
Терпіння й оптимізм вже, як потреба...
Та все ж ми сильні, все переживемо ми!
Я шукаю тебе в своїх снах
Я шукаю тебе в своїх снах...
Я шукаю тебе в своїх снах,
Розкриваю маленькі долоні.
І лиш відблиск тіні в очах
І стікають сльози по скроні.
Обернись в моїм сні, проясни щось.
Все стоїш ти до мене спиною.
Прокидаюсь.. .Краплини дощу на вікні,
Тихі кроки якісь за стіною...
Сніг
На вулицях засніжених лишаю слід,
Ліхтар там при дорозі… Вже темнiє.
Зимовий вечір в сутінках німих,
А на долонях сніг поволі мліє…
Я залишаю в закутках душі
Несказані слова… Кружляє вітер.
Сніжинки тихо тануть на щоці,
А на снігу папір з рядком розмитих літер.
Дві чаші
Дві чаші з незнаним напоєм
Стояли в кутку на столі,
У кожній із них – своя доля,
Що дана в житті на Землі.
Напій в чаші першій – прозорий.
Вода, наче чистий кришталь.
Це щастя, куди ведуть зорі
І стелиться стежкою біла вуаль.
У іншій – напій каламутний,
Вода, наче з крапель дощу.
Це шлях і печалі, і смутку,
Страждання, скорботи, плачу.
Дві чаші різниці не знають,
Їх випить судилось до дна.
Важливо збагнути, чому втрачаєш…
І оцінити дарунки життя.
Ахіллесова п'ята
Ми самі даруємо зброю
Своїм ворогам,
Вказавши на ахіллесову п’яту…
А потім йдемо, не озираючись,
Забувши про сказане.
А коли летять стріли вслід,
Дивуємося:
Як?
І чому?..
Коли про вразливе місце
Знає ще хтось,
Це вже не секрет,
Це криниця,
У яку може плюнути
Будь-хто.
Нитка життя
А хтось нитку життя тихесенько пряде,
І б’ється серце, б’ється в унісон…
А ніч знову навшпиньки крадеться до людей.
А хтось не спить і не впускає сон…
Коли годинник такт до ночі відіб’є,
Де стрілки, як ті коні – степові і вільні.
Хтось тихо так пряде життя твоє…
Лишаються слова… Сліди… І тіні…
Золотокудра юність
Те, що забулося, палає у душі
Прозорим вогнищем в золотокудрій юні.
І затремтіли спогади в сльозі,
Де час годинникар згубив, лише відлуння.
У тихім лісі ще стоїть туман,
Крізь віття б'ється теплий літній ранок.
П'янких троянд розвіявся дурман.
Народжується знов новий світанок...
Відвертість
Відвертість – неабияка сміливість,
Відвертість – не приховані думки.
Не кожному з нас кидати каміння
В обличчя легко,
Та й не до снаги.
Сміливість – це таке протистояння,
Коли і проти навіть цілий світ.
Сміливі кують душу без вагання
І з часом їм
Підкорюється світ.
Час
Вітер…
Ти стоїш у широкому полі.
Світло…
Час не має ніякої волі…
Краплі
Дощу на долонях
Тихо…
Закриваєш очі бездонні…
Ніжно
Вітер пестить розкішне волосся.
Літо
З тихим подихом ночі сплелося.
Зорі
Оду ночі співають…
Світ не кличе,
Час влади не має…
Ти топчеш храми...
Ти топчеш храми в себе під ногами
І спопеляєш знову небеса,
А небо пам’ятає кожні шрами
І чує брехні скаженого пса.
А ти не озираєшся на осінь,
Але так близько знову до зими,
А матір рве на собі сиві коси
І вірить, дочекається весни.
Ти ж топчеш храми в себе під ногами
Й боїшся тіней ночі, самоти,
Є речі, що сторицею з роками
Повернуться. Від себе не втекти.
Долина снів
Долина снів... Десь там на видноколі
Шепоче із дощем багряний ліс.
Величність Час запитує у Долі
Про шлях до Раю, про життєвий зміст.
Вона, здається, скаже щось важливе,
Повіривши у значення тих слів,
Ти прокидаєшся зворушено щасливий
І ловиш миті із вчорашніх снів.
І десь далеко там за небосхилом
Є неосяжна магія життя…
Та милий сон дарує дивні крила,
Коли вгорі з’являється зоря.
Гітарна струна
Моє світло в тобі...
І в тобі
Моя темрява…
Візьми ключ,
Відімкни
Скляну скриню
Без дна…
Зупинись при лічбі
Того часу, що
П’є мене.
Поясни
Мої сни…
Я – гітарна
Струна…