"Звуки південного степу"( уривок із віночка сонетонів)
.Першої дотик трвички легкий
Стомлене тіло немовби цілує.
Лігши на землю, я бачу , що світ
Навколо мене ще й інший існує.
І коли очі мої хоч на мить
Стануть дивитись очима мурахи,
То велетенськими зразу стають
Крила тієї маленької птахи.
Групкою, наче ялинка, росте
Лікарський хвощ польовий на узбіччі
Як вантажівка велика , гуде
Хрущ, що повзе на моїм передплччі.
Тільки, мабуть, ще нічого не знає
Виючий вітер, що сум навіває.
Любка Надія
Люблю до втоми
Стою рочулена до сліз
У травах оксамитових і свіжих.
Вдихаю силу, що іде з-пд ніг,
Із запахом акацій ніжно -білих.
А небо -синій океан
Своєю незкінченністю вражає.
Стою - довкола бачу край.
Іду - той край вже без кінця і краю...
Я вдячна Богу, що живу,
Батькам, природі, Всесвіту усьому.
Люблю усіх і все! Цей май люблю!
Щаслива й радісна, люблю до втоми..
Мені бузок дитинством пахне...
Мені бузок дитинством пахне
Щасливим, щирим , дорогим...
Там мати гарна і співає,
І батька бачу молодим.
Там друзі, я , брати, сестричка,
Черешні , вечори, хрущі.
Корови ,гуси, пухлі личка
Й бузку духмяного кущі.
З якою вірою ми їли
"Щасливі" парні квіточки.
Секрет на вухо шепотіли
Й писали в зошит палички...
Моє дитинство...Мов картина
Встає щоразу, як вдихну
Солодкий, свіжий й дуже ніжний
Цей запах дикого бузку.
Ви живі
Знов сміється й плаче Перемога!
Знов злітає з яблунь білий цвіт...
Не заплачуть тільки ветерани.
Відійшли вони у кращий світ.
Не заплачуть більше, не згадають
Страх війни, що в снах приходив знов...
Залишились ми, нащадки ваші.
В наших жилах переможців кров.
Ви живі! Живі в онуках , в дітях,
В книгах і картинах, у словах.
Ви живі! Ви залишились жити
В пам'[ яті , у душах , у серцях!
* * *
Мій Янгол пір' ячко згубив.
Щасливиий знак вбачаю в тому:
Він береже мене, беріг
І берегтиме вже до скону.
Мій Янгол пір' ячко згубив,
А я знайшла його уранці...
З калюжі голуб воду пив
І бджоли розмовляли в танці.
* * *
Так довго дощ іде...
Немовби всі небесні сили
Сльозами землю оросили
На нас прогнівавшись.
* * *
Прощання заробітчанки
Серцю рідні місця
У відкритім вікні промайнули,
Жалем сповнені груди
Ледве стримують здавлений плач.
Я прощаюся з вами...
Дорогої ціни ви набули,
України простори.
А вагони вже ринулись вскач.
Я прощаюсь з тобою,
Моя люба і рідна країно.
Може навіть надовго,
І не дай Біг того на біду.
Якби мала я змогу,
Полетіла б на крилах нестримно
Щоб побачити вишню
У батьківськім веснянім саду.
Доле! Доле моя!
І чого ж ти мене забуваєш?
Тяжко жить в чужині.
Коли сняться зелені гаї
Чи настане пора,
І ти, доле, про мене подбаєш,
І тоді не вві сні заспівають мені солов' ї
Біла ворона
Мов біла ворона, я тихо мовчала,
Коли зграя чорних шуміла й кричала.
Їх зла не хотіла нічим відбивати.
Даремно воронам свій бісер кидати.
Як криками можна всю правду накрити,
Так може граніт діаманта розбити.
Проте це не значить, що камінь твердіший,
А лемент злостивий від правди біліший!...
Музика слів
Дотик.
Цілунок.
Сльози.
Радість.
Кохання.
Проза.
Діти.
Терпіння.
Смуток.
Віра -
душі прибуток.
Небо ,
зіркиі місяць.
Сонце хмарки завісять.
Трави.
Роси.
Світання.
Гріх.
Каяття.
Зізнання.
Зустріч.
Пам' ять.
Розлука.
Біль трати і мука.
Ніжність і холод ночі.
Сни чарівні, пророчі.
Ранок
У чисту воду опустили
Дерева-верби коси,
Із них стікають по краплині
Ранкові сльзи-роси.
А сонце нами так жадане,
Встає з колиски-ночі,
І разом з сонцем променіють
Мої люстерка-очі.
Джерельну воду спрагло п' ю
Мов сік дев' ятосили,
Я ранка , сина дня люблю,
І день буде щасливий!
* * *
А в думках, наче пташка,
Я у небо злітаю.
Невблаганного часу
Швидкий біг відчуваю.
Вскач біжать, дні і ночі...
Ви хіба не стомились?
Може б хоч на хвилинку,
Чи на дві зупинились?..
Зупиніться...Та дайте
Нам про вічність подбати...
І відкинуть суєтне,
Сенс життевий пізнати.
Земля під снігом
Про що мріє земля наша-мати,
Коли снігом засипані хати?...
Коли холод і вітер шалений
ЇЇ сковує, наче лещата?
Про поляни грибів на узліссі,
Кучугури підсніжників білих.
Повні стільники майського меду,
Гнуті віти від яблучок стиглих...
В мріях дощик поля поливає,
Напуваючи спраглу пшеницю.
Сонце місце своє посідає
Коли треба вести косовицю...
-----------
Все розмірено, наче по нотах-
Ні морозів травневих, липневих дощів,
А весною, в квітучих черешнях
Вона чує гудіння хрущів...
Новорічна ніч (пісня)
Владно прийшла зима.
Снігом все замела.
Холод пекучий враз
Робить сніжинки з фраз.
Приспів: Закрути мене, вітре,
В чарівливому світлі.
Мов зірки, очі сяють,
В дім доріжку шукають.
Закрути ще сильніше...
Темна ніч ще темніша.
Місяць довго не сходить,
Десь з зірками говорить.
Зайвих не треба слів,
Погляд мене зігрів.
В сніжному танці ти
Серця не остуди.
Приспів.
Рік Новий входить в дім,
Радість приносить всім.
Щастя, повір словам,
Кожен будує сам!
Приспів.
Чому, коли небесний край горить,
А сонце стомлене самих нас залишає,
Неначе інша наступає мить,
І сонцю місця в цій порі немає.
Чому, коли небесний край пала,
Ми з сумом дивимось й продовжуєм гадати:
"Воно побачить завтра, на зорі,
Тих, що залишило сьогодні спочивати?..."
Мабуть, не всіх...
Тривожні думи тихо проганяєм,
Й, надії сповнені, спокійно засинаєм...
Щодня радіти сонцю і життю,
А в серце злість і заздрість не впускати.
Сягати розумом та вірою буття
Та тішити батьків, про старість дбати.
Я думаю...Я вірю... Я живу...
Осень
Продрогшая осень искала кусты,
Хотела укрыться она от зимы.
В оврагах глубоких бродила,
Укрытия не находила...
Она продолжала с последних уж сил,
И дождь по кустам ледяной моросил...
Вдруг осень решила:"Ну что ж...Так и быть
Придется с осенним ручьем мне уплыть.
А, может, остаться в кустах зимовать?
Найти бы мне листьев немного, хоть пять..."
Нашла и укрылась.Цвет солнца -их цвет...
Под ними теплее.Зима-а-а!!! Эй! Привет!...
* * *
Безцінних днів не зупинити плин...
Радійте кожної ви миті.
Життєвих жорон невблаганний млин
Зітре, немовби і не жив на світі...
* * *
Налетіла зима
Налетіла зима,
Наче літа ніколи й не було.
Чарівний дух садів
Не тривожив нас і не п' янив.
Осінь тиха й сумна
Білосніжну миттєво впустила.
Огортаючи душу,
Засипає все снігом вона.
Приспів:
Сніжинки... Пролітають сніжинки,
Мов хмаринок пушинки.
Вони в мене в руці.
Сніжинки...Пролітають сніжинки,
Пустотливо кружляють
Й розтають на щоці.
Стихла вже заметіль.
Скрипом дерево тишу лякає.
Сіре небо важке
Опустилось і тяжко зітха.
Сплять спокійно степи.
В їхніх снах соловейко співає.
В оксамитах зелених
Віддзеркалює сонце роса.
Приспів.
Знов діждусь я весни,
Мов та пташка , що в стрісі зимує.
Терпкий запах полів
В кришталевий я келих наллю.
Буду ждати тебе,
Хай зима ще собі вередує.
Сонце встане в зеніті
Й прошепоче землі:"Я люблю..."
Вишиванки
Напрочуд гарні сорочки
Пошила мати, вишиванки.
Молила долю дати всім
На дні і вечори , і ранки...
Біліє снігом полотно
Зігріте, вишите руками.
Любов - червоними завжди,
А смуток - чорними нитками...
Болить душа
А ти знаєш, як болить душа,
Що вона ще інколи і плаче?
З постаменту Гордості зійшла
І готова все тобі пробачить.
Чи ти чуєш як вона кричить ?
Їй, самотній важко зараз бути.
Та хвороба в тебе -глухота .
Чи, можливо, ти не хочеш чути?
Мовчки зважив розумом всі "за"
Наштовхнулась знову я на "проти".
Ти, напевно, пісня не моя.
Помилилась...Взяла не ті ноти.
* * *
Вже поступово стигнуть небеса
І починають в кольорі мінятись...
Вони стоять, мов куполом, -вода,
Що може нам на голови зіллятись.
Задивишся в небесну широчінь,
І в глибину небесну коли глянеш -
Пилинками здаються "янь" і "інь",
А сам для себе зовсім вже розтанеш...
* * *
* * *
Как будто бы осень сидела в гостях
И тихо ушла не прощаясь.
За ней потянулась нить серебра,
К кустам и деревьям цепляясь...
* * *
Благослови мене, мій Господи!
Благослови мене, мій Господи,
З хвилини, як відкрию очі.
Благослови мене, мій Господи,
В хворобі, коли жить не схочу.
Благослови мене, мій Господи,
В науці , праці і любові.
Веди мене, зі мною завжди будь
У щасті, радості і горі.
Зміцни мій дух і тіло грішнеє,
Храни в дорогах і путях.
Не забирай в той світ завчасно,
Звідки нема вже вороття.