Я товоя теперь, постоянная,
Я сбылась.
Извращенная, суеверная,
Но сдалась.
Непокорная, своевольная
И вредна
Покорюсь тебе - непреклонною
Хоть была
Ты возмешь меня ниже талии
За бедро
На колени тобой поставлена
Всё равно
Я твоими губами выпитая
Да дна
И рукою твоей испытаная
Сполна
Жарким телом твоим накрытая -
Не дышу
Взгляд твой пристальный и пронзительный -
Пристыжусь
На столе твоём неисписаном
Я сижу
Ты в меня ввойдешь,словно выстрелом -
Я впущу
И на шею вдруг нежно ляжет
Твоя ладонь
Я сограю в тебе - ты жаждою
Вновь и вновь
Ты по венам моим наркотиком -
Я пьяна
Большым пальцем ты в моём ротике-
Сожжена
Грани прошлого, настоящего -
Обойду
Я твоя теперь, настоящая -
Я в плену...
Я жила життя, проживала,
Просто тихо собі пливла,
І себе кожну мить питала
Де ж мене не туди завела,
Моя доля? Вона лиходійка
Знала, все : що ти є на Землі
Й натякала мені постійно,
Що я маю тебе знайти.
Але я не слухала долю,
Зрозуміти її не змогла,
І оману впустивши знову,
Я без сумніву клятву дала.
Але, я тоді й гадки не мала,
Що ти станеш мені на шляху,
Якби знала, тебе б я чекала
Нехай навіть життя проживу,
І зустріну тебе на схилі
Своїх літ, на межі життя,
Я чекала б тебе мій милий,
Повиносила б з себе сміття.
Щоб уникнути, злого слова,
Злого промислу, сумнівних фраз,
Щоб спліталися знову і знову -
В поєднанні крізь простір і час.
Бо такого, як ти не існує-
Ні на небі, ні в пеклі нема,
Навіть янголи разом лютують-
Перевершив ти всі божества.
Мені доля дала надію,
Що звела вона нас не дарма
Я зустріла свою людину
Якій можу віддати сповна,
Все, що втрачено, що забуто,
Все, що забрано кимось було,
Бо кайдан міцний, на розпутті,
Прикував хтось, мій до твого.
Прикував, але не подумав,
Що я клятву на вірність дала
І до чорта прекрасну юність,
Юність- вчитель, а зрілі літа -
Моя карма, мій погляд глибинний,
На початок і на кінець,
Ти в мені, і в тобі я загину
Це не змінно. Ти звів нанівець,
Все, що було до тебе, любий,
Мій світогляд, та й все життя,
Хто ж мене такою полюбить,
Коли й доля мене прокляла?
Хто ж мене, таку божевільну,
Візьме знов на поруки свої?-
А й не треба мені-я вільна,
Вибирати. А як хочеш ти?
Може хочеш, щоб я в яскравих
Кольорах повз тебе пройшла?
Ну, а хочеш, щоб я у травні
Білі мальви в руках несла?
Щоб ти тільки в мені сповідав,
Неповторність своєї душі
І впізнав би мене за слідом
Що лишила в минулім житті.
Моє спасіння чи моя погибель?
Скажи мені, хто ти в моїм житті?
Лишитися чи повністю поринуть
В твої солодкі полуничні сни?
З'явився несподівано, неждано
З'явився звідти, звідки й не чекать
Не знаю я - це добре чи погано,
Що довелось нам одне одного впізнать
Впізнать серед усіх, серед мільярдів,
Між тисячі облич, мільйонів слів.
Не знаю, як на шлях ти мій натрапив,
Та знай моє життя ти розділив:
На те що було до, і те що після,
Межу у долі ти провів умить.
Тепер лишається чекати звістку,
Яка все допоможе зрозуміть:
Для тебе я остання чи чергова?
Хто ти для мене світло чи пітьма?
Це випадковість, ну а може доля?
Час все розставить по своїм місцям.
А поки що, лишилось ворожити
На картах, гущі, чайному листі...
Просить у неба таїнство розкрити,
Бо не буває випадковостей в житті.
І що, що відьма?... Що я маю з того?
Знання таємні, помисли людей?
І Всесвіт може впасти мені в ноги.
Але я потребую лиш тебе...
А ти мене залишив тут сконати
Як несподівано прийшов - так ти і зник
Не знаю я, що думати й гадати
Минув лиш тиждень - а здалося рік
І з дня у день сполохано чекаю
Сама не відаю чого. Або кого.
З безумством божевільно розмовляю
Про все чого насправді не було
І мій запалений "енцефалітний" мозок
Осягне, що я згаяла момент,
І просто зупинилась на дорозі,
Що я власноруч знищила усе.
Благаючи, сповзаю на коліна:
- Нічого більше - я спокутую вину!
Або ж зітри зі Світу мене милий
Щоб не лишилось, що покласти у труну
Сколько мне писать, ещё не знаю
Этих бесконечнейших стихов
Буквы ни одной не потеряю
Дабы не утратить смысл слов
Скурпулезно подберу лишь рифму
Такт, размеры строф - не мой удел
Я со школы не любила цифры -
Кто то в воспитаньи проглядел
Проглядел, но жаль не только это,
Этикет, приличья - все к чертям
Ну, а на менерах, вовсе - вето.
Я их растеряла по церквям,
А взамен приобрела пороки:
Праздный ум и "божью благодать"-
Инквизиторы моей души "убогой"
Что с такой как я вам ещё взять?
Нечего. То, что смогли - забрали
Выскребли с глубин души нутро
И крестом святым мне угрожали -
Я крестилась. Но... наоборот.
Будьте прокляты своим крестом и богом!
Он засунет каждому крест в зад,
И в синхронном слитии пороков,
Царствует божественный разврат.