Вірші - Микола Корнищан

Забуття

Настає і вік, коли час губить
справдешній сенс.
Тамги дочасного вдоволення
підмінюють уявну вічність.
Привчаюсь до досконалої одинокості;
до небуття.
Вже не пошукую нічого, бо ти постала
більш чим все те, що міг би узнати.
Дозволила второпати чим є звичайність
та присутність.
Довила аж до межі можливого.
Без нинішньої відсутності, запевнила,
майбутність спливе у забуття.