Іванка Полинюк

В твоїм чолі з'явилась сивина,
та ти, матусю, як завжди, красива.
Звичайно, це погана новина:
твоя голівонька вже скоро стане сива.
Волосся вже покрила сивина.
І ти - сумна, як тепла осінь - тиха.
Звичайно, це погана новина,
та я скажу хоч голосно, хоч стиха:
для мене, ненько, ти - усе життя.
Не йди від мене, я молю, благаю!
Ведеш мене за руку в майбуття.
З тобою, мамо, пташкою літаю.
Не йди, матусю, ще потрібно жить.
Ти - сонечко, ти - зіронька у небі.
Тобі загляну в очі лиш на мить,
І вже в житті нічого більш не треба.
Дивлюся в неба очі голубі.
Матусю, наша осінь - ще далеко!
І довго-довго жити ще тобі.
Прошу, не відлітай, моя лелеко!
Коли ти йдеш стежиною в саду,
Всі квіти розцвітають лиш для тебе.
Як підеш ти,то я також піду,
Бо хочу жити там,де очі неба.

Запалюються знов світила неба
Нічна мелодія і радість і мара
І знов зима кричить ура!!! Ура!!!
І знову тьма, ну скільки ж уже треба.

У темну ніч, зірки, немов дорога
У безвість, в сни, і просто нікуди
Лунало в серці далі ж ти іди,
Та у душі комком стоїть тривога.

У голові думки, думки… неможу
Тривожу сни свої і мрії всі тривожу
Не виліковно хвора я тобою
І знов змішалося кохання із журбою.