Тоня Петришина

Он шел по улице и тихо плакал.
Облезлый, одноухий, и с больною лапой.
Повисший хвост, несчастные глаза,
А в них жемчужинкой дрожит слеза.
Его никто вокруг не замечал,
А если и заметил, то ворчал,
А мог еще и палкой замахнуться.
Он убегал, когда мог увернуться.
Он с грустью думал: Я такой урод.
Ну кто такого жить к себе возьмет».
Так шел он, шел по краешку дороги.
И вдруг перед собой увидел ноги.
Огромные такие две ноги,
Обутые в большие сапоги.
В смертельном страхе он закрыл глаза,
А человек нагнулся и сказал:
«Красавец-то, какой! А ухо! Взгляд!
Пойдешь со мной? Я буду очень рад.
Принцессу и дворец не обещаю,
А молочком с сосиской угощаю».
Нагнулся, протянул к нему ладошку.
Он первый раз держал в ладошках кошку.
Взглянул на небо, думал, дождь закапал.
А это кот в руках от счастья плакал…

Да куда нам до той осени...
Да куда нам до той весны...
Все нас с тобою бросили,вдвоем остались мы..
Ты позвонишь утром и спросиш....
Милая где же мой чай?..
Я отвечу быстро...
Я очень занята,ты там один не скучай......
Я теперь буду занята идень,и ночь,и даже вечность....
Сам теперь дорогой,удаляй свою безпечность...
Раз когда то удержать не сумел.....

DE LIBERTATE



Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилати і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ

Краєм світу, уночі,
При Господній при свічі
Хтось бреде собі самотньо
Із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
Йде лелійно, як дитя,
І жене його у спину
Сірий маятник життя, –

Щоб не вештав уночі
При Господній при свічі,
Щоб по світі не тинявся
Із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,
Виє Ірод моровий,
Маятник все дужче буха,
Стогне янгол ледь живий...

А він йде і йде, хоча
Вже й не дихає свіча,
Лиш вуста дрижать гарячі:
"Янголе, не впадь з плеча."