Мені часто кажуть,що
я непоправна наївна оптимістка…це погано?...так,я вірю людям,і завжди саме
через це страждаю…але що робити,така вже я людина…весь день
ходжу,посміхаюся,жартую,заражаю оптимізмом,історії якісь ідіотські розказую….А
ввечері лежу на ліжку в навушниках і розумію,що в мене в душі чорна діра…і
нікуди від неї не дітися…і діла до цього теж нікому немає…
…втішаю,кажу,що все
буде добре,а в відповідь чую—«добре тобі казати,в тебе он—все класно»…в горлі
сльози стають клубком…так……в мене завжди все прекрасно,все в порядку,хороший
настрій і посмішка не злазить з обличчя…,бо
те,що насправді—нікому не цікаво,всім всерівно,байдуже…
…Дивно,але я ще ніколи не писала про те,що в душі, отак…просто,по клавіатурі…не виливала всього,що всередині,що до істерики тривожить серце,задає важкого задушливого болю в грудях та ломоти по всьому тілу…і досі не розумію що це….те, що заважає думати,читати… вже третій день намагаюся змусити себе дочитати,тепер нуднющу, книгу,яка ще зовсім недавно здавалося задовольняла всі забаганки моєї збоченої уяви,дивувала феєричністю викладу по-філософськи мудрих фраз,що ще недавно були бальзамом на мою,спраглу на почуття, душу…
Любов останньою ніколи не буває…
…По чорно-білих клавішах моєї душі тихо плаче розбита осінь…а я блукаю під світлом ліхтарів по її пустих алеях у пошуках себе… …далеко за синім горизонтом впаде зірка,а за вікном гроза…як і в душі вже давно… Вона не дає спати по ночах,заставляє гуляти пустим містом і робить болісним повернення в порожню квартиру... …так важко дихати холодним байдужим небом...важко,коли вже не можеш літати…важко,коли вже байдуже на це… …і знову прокинуся,розіб’ю будильник,просплю… …кохання не підвладне часу,а час не підвладний коханю… залишається тільки чекати…
Що душу твою так тривожить?
Чом даром на свiтi живеш?
А тугу свою не розгонеш
Для кого себе бережеж?
Життя стороною проходить.
Для кого себе берегти?
Тай осiнь вже душу холодить.
Менi б тiльки спокiй знайти.
Не кинусь у вир з головою,
Змiнявши життя на пусте.
Коханка вiд слова кохання,
Та словоогидне яке.
З позором я жити не схочу.
Розраду у квiтах знайду.
В зеленiм ряснiм пустоц вiтi
Буйним рiзноцвiтом зросту. 1986р.
По-губам,
Мы читаем слова по-губам.
Пополам,
Наши мысли потом пополам.
По-щекам слёзы капают вновь вниз,
И держать его руку звучит как каприз,
По-ночам нет больше слёз есть сюрприз,
Который стал как девиз.
Нет причин,
Нет причин никаких для слёз,
У них сейчас карантин,
И другой теперь, другой интерес...
Самотні вулиці,
Самотні міста,
І ці дрібниці,
Які руйнують літа.
Самотні люди,
Холодні думки,
Ти йдеш в нікуди,
Ти не чекаєш вже розлуки.
В очах відчай,
В словах сумна печаль,
Але повітря свіже вдихай,
І зникне весь жаль.
Несло дiвчатко пишну рожу- Таку на неi дуже схожу. Дiвча зiрвало квiтку вранцi. Горiли на щоках рум`янцi. I пелюстки цiеi рожi На щiчки дiвчинкi так схожi.
#eleonorafox
Вони зустрілися у гомоні доріг.
На перший погляд-просто перехожі,
Та все ж забути він її не зміг.
Вони такі різні й водночас чимось схожі.
Зловила його погляд ніжний,
І в пам*яті постали ті часи.
Який же він до болю рідний...
Тепер між ними лише метри.
І він згадав її усмішку теплу
Й завмер посеред тротуару у час пік,
І бачив по той бік її затерплу,
Хоч час для них давно вже стік.
Вона дивилась на його обличчя,
А він думками її в шию цілував.
Вона хотіла доторкнутись до плеча
І біль розлуки в серці не вгавав.
Усе ж пройшло і не вернути час назад
Знайшла вона сили,щоб піти.
Це був останній їхній листопад.
Тепер йому її вже не знайти.
Пропали її усмішка і очі,
А він стояв на тротуарі у час пік
І згадував із болем їхні ночі,
Бо ж душу разом з нею він обпік.
Вона не вернеться,а він й не хоче,
Бо ж звикли вже вони до самоти.
Він знов запалить сигарету неохоче
І знайде сили,як вона,щоб йти.
Ще раз погляне де вона стояла
І в пам*яті зобразить силует.
Вона його востаннє там обняла
Й на цьому закінчився їхній менует.
...
Вони зустрілися у гомоні доріг.
На перший погляд-просто перехожі,
Та все ж забути він її не зміг.
Вони такі різні й водночас чимось схожі.
#eleonorafox
Нам точно не бути разом,
Нехай вже і буде так.
Ми все починали джазом,
Та не кожен у ньому мастак.
Не вивчили усі "па" ми,
І десь загубили ритм.
На серці лишились рани,
Ми не виконали алгоритм.
Ми розійшлись терпко і сухо,
Таким буває біле вино.
На танцполі тепер тихо.
Між нами спалахнуло "ніщо".
Тепер по стандартній схемі все:
Я тут,а ти - там.
І не думаю,що нас щось спасе.
Ми віддали нашу пристрасть вітрам.
Це все просто божевілля,
Ми розтоптали те,що проросло.
Ми обидвоє,мов після похмілля,
Нас обох,мов хвилею віднесло.
Нехай нам не бути разом,
Давай іди,а я лишусь.
Та пам"ятай:ми розпочали джазом,
А закінчили травмою чомусь.
#eleonorafox
Не гріє кава й теплий светр,
Бо ж холод не надворі-у душі.
Між нами ніби й кілометр
І ніби гріють оті слова твої.
Та чи не обман?Чи не туманні мої очі?
Це все правдиво чи це гра?
Не розумію...Але ні-не хочу,
Бо ж по душі мені,коли "твоя".
Це вже моя провина,це мій гріх.
Довірилася знову,віддалась...
Розтаяла від ніжних втіх
І знову,як тоді,я обпеклась.
Покинута у холод,у сніги.
Єдиний обігрів-гаряча кава...
На жаль не було "наші" береги.
"Не дзвони мені ти,будь ласкава."
Солнце светит-я балдею
Дождь идёт-я фонорею
Я от жизни ловлю кайф
Всё прекрасно
ITS MY LIFE=)
Всем привет я прежде чем познокомится я вам рассказала про свою любовь! Меня зовут Диана мне 14 лет ну когда я с ним дружила мне было 13 если вы читали то вы там заметили да что в этом историй любви нету страдани я про это не писала! Хоть сним год дружила но чувство быстро остыли прошлое не вернёш правда ли! Ну теперь о себе скажу. Я живу в Казахстане город Усть-Каменагорск учусь в 16 шк в 8 классе!Я казашка и могут быть у меня там ошибки не рассуждайте строго прошу!
Однажды я с подругами вышли по гулять и нас было троя мы долго ходили в магазинах были потом в парк сходили ну и т.д.Сели на лавочку что бы отдохнуть и кнам подошли 3 парня. Один парень был такой красивый я сразу на него запала. Познокомились пообщались он взял у меня номер телефона я дала! И он долго не звонил я думала что теперь никогда не позвонит и расстроилась. Однажды звонок на сотовый беру трубку и это кто... конечно он. Мы сним час 1,2 разговаривали и сразу стало заметно что он шутник. Потом он позвал меня на свидание я сразу согласилась ну мы встретились поговорили и через 3 дня он предложил мне дружить! Ну что остовалось делать я в него жутко влюбилась. Каждый раз подарки дарил, в кафешку ходили, потом в парк. И он был богатый. Ну коонечно если богатый это хорошо просто боялась что он подумает что я сним ради денег дружу. Я подругам рассказала ну они сказали "Не ты же его нашла а он тебя, и он тебе предложил дружить ты за ним не бегала" после этих слов мне стало хорошо!И вот мы сним дружили около год! И внезапно мне сказала моя одноклассница что она в него влюбилась!((( Я ей сказала что он мой и я не собераюсь от него откзывается он у меня один и я его люблю! Она стала орать что я его использую ради денег! И потом она ушла я хотела плакать но сдержалась! И рассказала своему парню он сказал что ему всё равно и он любит меня и обнял меня потом поцеловал! Ну я знала что она меня будет фотогрофировать когда парню ко мне будут приблежатся! И я только с девчонками общалась! Однажды он уехал в Караганду у него бабушка заболела и он обещал мне приехать! Я ждала его скучала смотрела фотки где мы сним где он сам над собой издевался! Я спросила у друга когда он приедет! И он сказал ты на расстраивайся он туда переехал внезапно что он сам незнал! Я удивилась хоть и незнал мог бы сообщить на дворе 21 век!Вот и моя любовь закончилась((((!
Любов останньою ніколи не буває…
…По чорно-білих
клавішах моєї душі тихо плаче розбита осінь…а я блукаю під світлом ліхтарів по
її пустих алеях у пошуках себе…
…далеко за синім
горизонтом впаде зірка,а за вікном гроза…як і в душі вже давно…
Вона не дає спати по
ночах,заставляє гуляти пустим містом і робить болісним повернення в порожню
квартиру...
…так важко дихати
холодним байдужим небом...важко,коли вже не можеш літати…важко,коли вже байдуже
на це…
…і знову
прокинуся,розіб’ю будильник,просплю…
…кохання не підвладне
часу,а час не підвладний коханю…
залишається тільки чекати…
…Дивно,але я ще
ніколи не писала про те,що в душі,
отак…просто,по
клавіатурі…не виливала всього,що всередині,що до істерики тривожить серце,задає
важкого задушливого болю в грудях та ломоти по всьому тілу…і досі не розумію що
це….те, що заважає думати,читати…
вже третій день намагаюся
змусити себе дочитати,тепер нуднющу, книгу,яка ще зовсім недавно здавалося
задовольняла всі забаганки моєї збоченої уяви,дивувала феєричністю викладу
по-філософськи мудрих фраз,що ще недавно були бальзамом на мою,спраглу на
почуття, душу…
"Я тебе не віддам нікому",
Шепотів ти вустами тремтячи.
"Я віддамся тобі одному",
Лунало в думках наче.
"Я тебе не відпущу ніколи",
Хоч кохання буде з тобою,
"Я тебе не відпущу ніколи",
Хоч любов моя за спиною.
"Я тебе на віддам ніколи",
Говорив так солодко знову.
"Я тебе не віддам ніколи",
Наче ти співав колискову.
"Я тебе не відпущу",
Знай це,
"Я тебе не відпущу",
Хоч світ переверне.
"Я тебе не віддам нікому",
Цілував і дивився в очі,
"Я тебе не віддам нікому",
Я буду поруч щоночі...
ПОСМОТРИТЕ НА МИР
КАК ЖИВЁТ ОН, КАК ДЫШИТ
НАША ЯРКАЯ ЖИЗНЬ
ТАК ЛЮБОВЬЮ ПОЛНА
СКВОЗЬ ДОЖДИ И СНЕГА
СКВОЗЬ МИНУВШЕЕ ВРЕМЯ
ПРИКРЫВАЯСЬ ПЛАЩОМ
Я БЕГУ В НИКУДА
И БЫВАЕТ ПОРОЮ
ЧТО ДУША МОЯ ПЛАЧЕТ
ТАК И РВЁТСЯ ЧЕРТЯКА
УЛЕТЕТЬ В НЕБЕСА
НЕ СТОЮ Я НА МЕСТЕ
УСТРЕМЛЯЮСЬ ВСЁ ДАЛЬШЕ
ГДЕ В ПОЛНОЧНОЙ ТИШИ
ЖДЁТ МЕНЯ КРАСОТА
ЖДЁТ МЕНЯ, НЕ ДОЖДЁТСЯ
И СИДИТ, УНЫВАЕТ
ОПУСКАЯ РЕСНИЦЫ
ПРЯЧЕТ ВЗГЛЯД ОТ МЕНЯ
КРАСОТА МОЯ РОДНАЯ
ТЫ ДОЖДИСЬ МЕНЯ ТОЛЬКО
Я ПРИДУ ОЧЕНЬ СКОРО
ЗАКЛИНАЮ ТЕБЯ
ВЕДЬ К ТЕБЕ Я ПРИВЫК
И С ТОБОЙ Я ПОВЕНЧАН
БУДУ ВЕРЕН И ПРЕДАН
ДО КОНЦА СВОИХ ДНЕЙ
ТЫ ОТРАДА МОЯ
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ ВЕЧНО
И ТЕПЕРЬ ПРЕДО МНОЙ
МИР ОТКРЫТЫХ ДВЕРЕЙ
ПОСВЯЩАЮ БУДУЩЕМУ МОЕМУ СЫНУ...
Я ХОЧУ, ЧТОБ РОДИЛСЯ ОН
ЧЕЛОВЕК МОЙ РОДНОЙ И ЛЮБИМЫЙ
МОЯ КРОВЬ. КАК БОЖЕСТВЕННЫЙ СОН
АНГЕЛОЧКОМ ЯВИЛСЯ КРАСИВЫМ
Я ХОЧУ, ЧТОБ ОН ПОВЗРОСЛЕВ
СТАЛ НЕБЕСНЫЙ ПРОСТОР ПОЗНАВАТЬ
НЕ ЖЕЛАЮ, ЧТОБ ЖИЛ ОН ВО ТЬМЕ
НЕ МОГУ ПО НЕМУ ТОСКОВАТЬ
И ТЕПЕРЬ, РАДИ ЭТОЙ ЗАДАЧИ
Я ГОТОВ ВСЁ НА СВЕТЕ ОТДАТЬ
ПУСТЬ ТЕРПЛЮ Я ОДНИ НЕУДАЧИ
ЗАТО ОН НЕ БУДЕТ ГОРЕВАТЬ...
Любимый мой, хозяин моего сердца!
Мне так тепло от осознания того,
Что вместе мы и что открыта в твою душу дверца,
В которую ты не пускаешь, кроме меня, никого.
Я счастлива, когда ты держишь мою руку
И сердце трепещет, когда ловлю твой нежный взгляд.
Твои уста...Их вечность целовать я буду!
Ведь ты мне в рай помог попасть и нет пути назад.
Родной мой, счастье моё неземное!
Блаженство даришь, лишь прижав к своей груди
Меня, смешную. И, когда нас только двое,
Тону в потоке сладких снов. Ты только не буди!
Мужчина мой, чаруешь ты меня словами!
Они чисты, нежны, свели меня с ума!
Огонь любви пылает ярко между нами.
Но, грусть свой верх берёт, когда царит луна...
Я знаю, страх мой весь развеешь мигом.
Моё доверие к тебе правдиво, так и знай.
В подарок верность подари, ведь в сердце моём тихом
Цветёт весна и радость дарит, словно май.
Желанный мой, я буду вечность рядом!
Поддерживать тебя и радовать желаю.
И лишь в минуту злобную успокой меня ты взглядом.
Мы сказку сотворим с тобой! Об этом я мечтаю!
23.02.2013г.
Ты не придёшь, а я всё жду,
Не ведая длинных разлук...
Ты не поймёшь, как я люблю,
Умирая без тепла твоих рук.
Ты не узнаешь мысли мои,
В которых живёшь только ты.
Душу мою наполнили ливни...
А сны о тебе превратились в мечты...
Ты отдаляешься...Я смотрю тебе вслед,
Мечтая опять о тебе.
Каждый разговор снисходит на "нет",
Ведь ты закрылся в себе.
Помнишь, ты взял мою руку?
А как подарил мне своё кольцо?
Я отодвину в долгий ящик разлуку!
Как же было благородно твоё лицо...
Ты не сдержался, поцеловал меня в губы.
Я голову свою потеряла...
Это всё было фрагментом безумия.
А я тогда и не знала...
14.10.11