Подаруй лиш ту останню зустріч
Танець той, як пам'ять подаруй,
В ньому так давно зійшлися душі,
Подаруй лиш серце не травмуй
Я сьогодні танцюватиму для тебе
Бо лиш в танці справжня я завжди
Не спиняй, благаю я, не треба
Танець той, в якому біля мене ти.
Долю ми з тобою станцювали
Ніжність рук у музеку вели,
Нам з тобою зааплодували,
й сльози вперше не тримала у житті.
Дякую за танець цей останній
Посміхнувшись, я промовила тобі
Я сьогодні танцюватиму до рання,
Залишивши, танець наш у сні.
Від сьогодні танці всі для тебе,
Ноги вимальовують позиції ясні,
Ти подивишся із заздрістю на мене,
Я танцюю, ти давно вже ні.
Все, що на душі у танці закружляло,
Мова рухів крила надала,
Моє серце з танцем розмовляло.
Я йому себе всю віддала
Ти прийди станцюємо з тобою,
Не відмов, бо танець це життя,
Я для тебе танцюватиму з любов'ю
А з тобою, наче немовля.
Ти прийди, бо танець - це надія
Ти танцюй, бо танець - це любов.
Дай же руку, бо у танці віра,
Ти прийди і ми станцюєм знов.
У всего свое начало
Значит где то есть конец
Поздно или рано
Я плакать перестану...
А пока просто попутал бес...
Обидно,больно...
Воспоминания терзают душу...
Когданибудъ Все это брошу
Уж больно тяжкая...
-Не по расземеру ноша...
Пробъет тот час -Сожгу мосты
И пепел прошлогопо ветру пылью разлетиться
Душа моя овободиться...
Надежда новая родиться...
Глаза наполняться мечтой...
И в сердце воцарит Красавица Любовь...
Отчет пощел ...
Гори огнем,все что болит в сердце моем...
Вечное ощущение, что за мной кто-то следит... Я не могу простить родителей за это... Из-за них появилась фобия преследования. Боюсь, что однажды я потеряю все... Семью, парня, подругу и себя... Мое прошлое по пятам за мной ходит. Кто говорит, что прошлое в прошлом, это неправда. Прошлое никогда не оставит тебя. Мое прошлое каждый день со мной. Будь оно приятным, было бы ничего. Но это прошлое, чуть не разрушила мое будущее. Хотя разрушила доверие семьи. Порой думаю, что Ислам самая жестокая религия. Но потом караю себя за эти мысли. Самая жестокая- это моя семья. Ни религия. Ни люди. А моя семья. И мой народ. Наш менталитет. Я азербайджанка. Горжусь, тем что из Кавказа, ненавижу что из Азербайджана. Каждый день выходя на улицу, думаю, не скажут ли люди что-нибудь. В тебе найдут, то чего нет. И не увидят, то что есть на самом деле. Моему народу не важна душа. Они увидят оболчку человека и начнут сразу говорить за спиной. Ненавижу сплетни. Клевету. Конечно же есть плюсы моего народа. И не все такие. Но большинсто. Гниют. Правда моего народа.
Кажуть,коли вночі не можеш заснути,значить ти комусь снишся.
у кожного напевно є людина якої немає поруч але вона дуже дорога. і якась частина твого серця завжди буде належати цій людині....
Іноді на душі так болячеж...на
очі виступають сльози...
вмикаєш музику на повну гучність
і думаєш чому житя таке жорстоке й
несправедливе....
радій життю-воно таке коротоке...
люби й когай,любов така солодка...
не плач хіба воно того вартує?
І усьміхайся лиш тому хто тебе цінує!
Мовчи...і не треба кричати....,ніколи нікого ні про що не благати....,просто плечі розправ, і піди в тишину, ті хто люблять тебе не залишуть одну...
житя пройде, немов вода,і відцвіте,немов вешнева гілка...В житі одна помилка-не біда...Біда коли усе житя помилка....
послухай сонечко моє
коли побачила тебе
у мене серденько ростало
тебе любити забажало
ти від усіх на світі кращий
не відпущу тебе нізащо
аж поки серденько твоє
любить не буде як моє...
скажи мені ти що робити
як серце моє зупинити
не дать йому більше боліти
заставить більше не любити
хоч розум каже не кохати
та серцю певно краще знати
за що триматись що лишати
кого люьити що втрачати
тому прийдеться мені жити
той розум мій розчарувати
й не перестать його кохати
бо серце ж бо недасть забути
те що змогло воно відчути
почне сільніш лишень боліти
як розум схоче розлюбити
Коли на серці дуже важко
І темнота зявляється в душі
Так хочеться знайти людину
Яка б сказала щось тобі
І цю людину називаєш другом
Опорою підтримкою в житі
Вона з тобою завжди поруч
і тихим ранком і вночі
можливо дружба це банально і більшість нехтує її
для мене дружба це глобально
без неї ж не прожевемо ми!!!
Очі не вміють, брехати, очі не вміють кричати.
Тільки серце, не вміє мовчати.
Лиш серце, шепоче кохати, шалено аж до нестями.
Неначе в останнє, так прощаючись нової зустрічі ждати.
Пройшов ще один день мого нікчемного життя.. мені не має чим пишатися, немає що розказати..
Для рішучих дій нехватає мотивації, віри в майбутнє..
Та й взагалі, про яке майбутнє йде мова?
Ким я бачу себе через 10 років? Успішна леді, чи може втомлена, але щаслива домогосподарка?
...пусто... через 10 років я буду так само сидіти на дивані, їсти шкідливу їжу і писати тут всякі дурниці..
Іноді бувають наївні думки про те, що все получиться, варто лише захотіти..
але нічого не хочеться.. або всього і зразу..
так небуває.. висот досягають потом і кров'ю.. Знаю!.. але ви згідні, що хочеться?
Мрії просто поглинають.. Я за один крок від шизофренії..
Бувало, так і хочу ніколи не вертатися в реальний світ, де біль, розчарування, відчай, самотність...
просто забути про все це... щиро усміхатися і радіти кожному дню, але...
Мені навіть немає чого написати.. Життя пусте, сіре..
Хочеться надати йому барв... кардинально поміняти життя... Займатися спортом, читати книги, спілкуватися з друзями, відкривати щось нове...
Можливо час настав? І треба використовувати всі шанси, які дає нам доля_ Цінувати кожну секунду свого життя і насолоджуватися ним..
Не готова... немає жаги, драйву, азарту... Просто лежу на дивані, дивлюсь безглузді фільми, коли життя проходить поруч. просто існую, а не живу.
Ні почуттів,
ні емоцій,
ні бажань.
шкода..
Я сплю,в моєму сні дитина
вона немов малесенька перлина
і сміється мов сонечко.
Дивлячись на неї я усміхаюсь,
й її до себе пригортаю.
Ось прокидаюсь якийчудовий сон,
якби він снився кожен день.
Незабаром настане весна... Підсніжнки, крокуси і мої улюблені вербові котики. Тим часом - у країні війна. Як могло так вийти? Чому саме ми, наша країна, наш народ і нація? Більше не можу дивитися телевізор. Вмикаючи, бачу тільки закривавлені поля, розгублених тварин, зруйновані будівлі. Десь там, на сході нашої країни плачуть садки, роблять останні подихи будинки, плачуть людські душі. Так хочеться закричати в екран: "Тримайтеся!". Ось так, обірву думку напівслові, про себе говорити не хочеться, бо в порівнянні це такі дрібниці))))
Люблю тебя любимая ,
Ты милая й красивая ,
Люблю твои я губы,
Нежные красивые ,
Ты очень добрая любовь моя !
Запомни милая
Люблю тебя !!
И холодно, и некого встречать.
Везде зима — внутри, снаружи.
Так хочется всё заново начать
и не терять того, кто нужен.
А знаете, как я боюсь
порой
Секундами, минутами,
часами
Вас потерять и не
найти этой зимой?..
Наверное, всё
понимаете вы сами...
А знаете, как хочется
сейчас
Вам подарить свои
года, в которых
Мне суждено прожить
без ваших глаз,
Без ваших рук, улыбок
и ладоней,
Которые, в любой
тяжёлый час,
Шептали мне: «Не
плачь, беду прогоним»?
Я знаю, неизбежен
этот день,
Когда ворвётся в
сердце моё тень...
Когда придётся вам
меня оставить...
Безумно тяжело это
представить.
Так знайте, мама с папой,
для меня
Не будет никогда, чем
вы дороже,
Чем вы родней,
прекраснее, моложе!..
Родители. Как жаль!
Они не вечны...
Они как все,
когда-нибудь уйдут.
Нам, детям, остаётся
лишь беречь их,
Ведь мамой с папой
быть – тяжёлый труд...
(Анастасия Карпова)
я не найду свою любовь, но не с кем будет расставаться
Привет. Я всё ещё одна...
Куда укажешь мне дорогу?
Уже я наждалась сполна...
Предложишь ждать ещё немного?
Ты знаешь, нет уж больше сил...
Я сбилась с ног, уже не встану.
Я помню, помню ты просил:
"Ты жди, тебе его достану"...
Я часто думала о том,
Что ты солгал и мне не встретить
Его, такого одного...
Того, чьё имя шепчет ветер.
А может быть когда-нибудь...
А может быть, ты просто шутишь?
Надежда освещает путь.
Я понимаю, ты отпустишь
И я опять в ночной полёт
Взлечу с усталою надеждой...
Уж лучше б ты не обещал,
Пусть лучше было б всё как прежде:
Я не ждала и не искала,
Я не звала, а лишь молчала...
Забвенье, знаешь, душу лечит.
Сотри мне память, мой Господь,
Отправь меня одну скитаться...
Я не найду свою любовь,
Но не с кем будет расставаться.
(Анастасия Карпова)
Любою тебе я
Зайченя моє красиве,
Карооке немовля ,
Ти не мов янголя красива,
Ти не мов пташка літуча,
Любов до тебе моя лине ,
І зігріває тебе всю !