ранок

Ранок, ще 6 годин подорожі... за вікном з великою швидкістю проносяться дерева і маленькі поодинокі будиночки, світить сонце але всеодно холодно, зима робить свою справу.

Ната ще спить навпроти мене, така хороша і тільки трішки заплакана... ще близька і водночас вже далека. В один момент в голові пролітає стільки думок і моментів що я закриваю очі і стараюсь заснути, але думки перемагають. Повільно згадую початок, такий випадковий і пянкий у всіх розуміннях... згадую усі вечори з гітароюі ті проблеми які ми подолали, ніколи не думав що за пів року можна стільки пережити і змінити в житті але бачу, що цього було замало... останні події підірвали мою віру в майбутнє.

Страшенно не хочу щоб ти залишалась одна, але вже нічого зробити не можу... а я? А що я... я сильний, я переживу... продовжу вчитись на помилках, йти до мети і далі працюватиму над тим чого так бракує, зараз добре розумію що я всеодно не один... в мене є остання людина з якою я можу повністю і відкрито поговорити, за останні пів року я перестав спілкуватись практично зі всіма близькими друзями крім неї і страшенно боюсь її втратити. Зате я зрозумів що так сильно ціную в людях, які помилки робив... в такі моменти вагон нагадує тюрму, дає можливість подумати про все=)