життя яскраве

Усе життя шукала принца на білому коні, а трапляються лише вершники без голови…

Я піду наліво, а може піду направо. Адже я - королева, я маю право… на
будь-який хід!

Гадаєш, у мене в очах іскра є? Ні,це просто таракани в моїй голові якесь
свято справляють, а це салют...=)

Загубилось Натхнення. Прикмети: змінюється зі сріблясто-білого до
перламутрово-фіолетового, любить шоколад і гіркувато-терпку каву. Прошу
повернути за винагороду.

Ти живеш в моєму серці. Ти живеш в моїй душі. Ти живеш в моїх думках. Ти
живеш в голові ... За оренду коли заплатиш?:)

мда ... всі знаходять свою любов, щастя, удачу ... а я блін два однакових
носка знайти не можу...

Я не сама. Нас п'ятеро. Я і чотири стіни.

А ви тоже коли сидете вконтакті і їcте мандаринку,не замічаєте як вона
зникає?

Інтернет, він нас не зближує.....це скупчення самотності. Ми ніби разом,
але кожен сам... Ілюзія спілкування, ілюзія дружби, ілюзія життя.

Тут немає імен, замість них – ніки. Тут не має віку і статі. Голоса теж
немає. Як немає і емоцій, їх заміняє десяток банальних смайликів. Натомість
особи – аватар. Тут не читають книги, а переглядають текстові файли. Не цитують
напам’ять улюблених поетів, а вставляють результат пошуку гугла за ключовою
фразою, яку змогли запам’ятати. Замість любові в серці – записи в історі…
Пластмасові почуття…

я живу навпроти цвинтаря..почнеш вимахуватись,поселишся навпроти мене...:)

Я не можу спокійно відкручувати кришку пляшки Pepsi, яка зі смайликом. Вона
мені посміхається, а я їй звертаю шию.

Вийдіть всі з контакту! Хочеться побути наодинці!

Молодий чоловіче, Ви дозволяєте собі грубіянити так, ніби у Вас в кишені є
запасна пара щелеп.

Мама в дитинстві навчила мене робити неможливе: "Закрий рот і їж суп я
сказала!"

Вигуляти мене! А то я скоро з цим Інтернетом збожеволію!

Та я не подарунок, але і ти не іменинник!