Не ангели і не демони,
Хто ж ті, хто охрестився людським родом?
Деколи закриваю очі - уявляю себе птахом,
Безіменним перелітним птахом, що на хвостах літніх вітрів облетів весь світ,
Ті крила бачили і землі охоплені війною і вогнем
І навпроти безмежнні простори житніх полів,
І глибоке синє море а за ним океани,
Бачили вони і самотньо сидячих людей, що здавалось бачили в тих безмежних просторах бездоріжжя, свою вузеньку стежику до більшого,
І тих хто танув в коротких миттях блаженства, які так хотілось ростягнути у вічність, що це здавалось єдиним справжнім бажанням в житті.
Моє око торкалось і тих хто безпомічно, та все ж з надією дивився на мій політ, хоча, можливо, вони вглядались в щось більше, в ту таємничу безкінечну блакить неба, що над мною, шукаючи в ньому майбутннє ... або кінець...або...
Ох, а молоді серця, скільки їх я бачив божевільні що, готові і у вогонь і у воду, без найменшого остраху кинути все своє єство...
Та все це лиш історії, що для світу, що для птаха, всі вони мов тіні, що вірять в дивне слово "час", от придумали ж, от молодці, треба їм сказати, що все існує тільки мить.
Комментарии
*для добавления комментариев необходимо войти или зарегистрироваться