Такий мій вибір...

Мені водночас і сумно, і радісно. Від чогось з'являється посмішка, а щось примушує знов журитися. Немає балансу почуттів, та я вже звикла. Вже не важливо, смутки чи веселощі. Чи то дощ за вікном, чи то сонце. В моїй душі ніколи не буде все розкладено по поличках. Мені порадили: "Розберися у собі, тоді і сама все зрозумієш, і в житті все стане на свої місця".
Жахливо те, що я все знаю про себе. Але мені не треба іншого. Знаю, що треба зробити вибір. Та я знаю, що відкладатиму цей момент до останнього. Одже, мій вибір - страждання. Невже вони для мене такі необхідні, що я усвідомлено не можу відмовитися від них?
Але такі вже в нас долі - комусь щастя, комусь горесті. Я обрала друге, але лякає не це: чому не через рок, не через зірки на небі... Чому через власний вибір...