Із рук твоїх

Із рук твоїх отруту випить ладен,
Щоб вгамувати цей душевний біль.
Лиш не кажи, що настрою підвладен,
І що лукаво сиплю в рану сіль.

І сіль потрібна. Як без неї жити,
Коли все прісне, сіре і безлике?
Ти посміхнись, -- це горе невелике, --
І знов навчись в собі себе любити.