Вірші - Присвячення

Я дякую й пробачення прошу
В своєї лиш одної музи.
Знов я горю в агонії і говорю,
Що слово не полишу,
Стримаю як завжди.

Та от сказали знов мені,
Що маю я у Вас
Пробачення просити...
За те,
Що надто вірила у себе.
За те,
Що зараз...
Років ближніх шість,
Або ж чотири,
Якщо пощастить,
Не зможу йти я
До мети одної.
Що нас об'єднує з Тобою,
Моя єдина музо у житті?
Життям завдячую тобі я.
Назву Тебе
Чи матір'ю,
А чи
Султаною,
Якою і сама вже звикла бути.
Аби триматись при житті.
Аби не випить більш отрути
Жорстокості
Сьогоднішнього дня
І світу,
Що зійшов вже з глузду.
Повір, султано,
Вперше широко я знаю
Що таке війна.
І вперше це я осягаю.
Хоч думала,
Що знала вже давно.
Хоч думала,
Що Кеманкеш навчив страху.
Та страх не в тому
Що трясуться руки,
А справжній страх -
То смерті запорука.

---