Карі очі, круглий носик.
Милий ангел-розбишака –
В Ясі є тепер собака.
Друзі кличуть їх гуляти,
Та пора собаці спати.
«Ой, як шкода нам, дівчата –
Завтра зустріч, зараз хата!
Песика мені ще треба
Научити трюкам різним –
Буде точно аж до неба
Плигать із обличчям грізним!
Вивчу я тоді собаку,
Ми поїдем на виставу.
Судді зразу з переляку
Нам дадуть медаль яскраву!»
Яся вже будує плани,
Їй ночами більш не спиться.
Чує мамині догани:
«Краще б завели мокрицю!»
Їй кричать: «Вона психічна!
Пса такого треба зміям
Згодувати, бо ж навіщо
Треба він? Нічо не вміє!»
Яся слухає поради,
Яся свариться з людьми.
Каже всім недобрим: «Гаде,
Спробуй ти і пса візьми!»
Отаке життя настало
У оточення наразі.
Але цього було мало,
Мало для народу грязі.
Тож сьогодні каже Яся:
«Родичі, не треба плакать!
Просто якось завелася
В нас іще одна собака...»
Мама взяла документи,
Гроші, люстерце й помаду,
Тато згріб медикаменти —
І чкурнули до Канади…
Тож тепер вона панує,
Їй п`ятнадцять літ (із гаком).
З нею разом хазяйнують
Дві чудовії собаки!
Коментарі
*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись