Мрії Збуваються!

В моєму


житті зараз новий етап. І це страшно. Люди завжди бажають змін, але коли вони


приходять, їм стає страшно. Не обов’язково, що зміни були поганими, але вони


завжди несподівані і люди бояться тому, що нове – це завжди невідоме, а старе –


це провірене, на чому вже давно стоїш. І тому часто люди вибирають старе, хоча


зміни можуть давати набагато більшого і кращого. Та страх часто сильніший від




бажань



Але в моєму


житті зміни прийшли не від мого бажання, а під дією бажань інших людей. Скажімо


точніше: під дією бажань дорогих і найближчих.


Можливо, десь глибоко в душі, я знала що так має статись, але до


останнього не вірила. Напевно, я також відношусь до тих невпевнених людей, які


стримаються за старе останніми силами. Але, якщо чесно, я завжди хочу руху і


змін. Напевно моя проблема в тому, що я занадто ідеалізую зміни, забуваючи


проаналізувати негативні наслідки будь-яких змін. І тут прийшли зміни і застали


мене дуже несподівано…




Я бачила в



них великий негатив. Зараз звичайно змінилось ставлення, але все одно в мені


живе нелюбов до того всього, що твориться зараз в мене в житті, а особливо в


душі. І на цей момент я забула саме головне, що творить життя любої людини :


мрії збуваються…




На тлі



всього негативного, я продовжую жити в своєму світі і роблю те, що хочу. Мені


давно мріялось танцювати. Вміти контролювати своє тіло, плавні рухи,


граціозність, постава…мене за заворожувало і дуже подобалось. Я приголомшена


від танців, від того як треба довго і важко працювати, щоб показати свою


легкість і витонченість. І на кінець то я записалась. Це сталось доволі


несподівано навіть для мене. Я просто найшло стиль, в якому захотіла себе


попробувати, купила костюм для занять і записалась. Тепер я танцюю. Це здається


в порядку речей. Нормою. Але буквально пару місяців тому я просто про це


думала, навіть не ставила чіткої цілі. Просто мріялось: «як це гарно, коли


дівчина красиво і граціозно рухається. Вона може заволодіти любим, якщо вміє




володіти своїм тілом». Так, мрії збуваються.





Минулого

літа,я відпочивала на морі. Це просто


шикарно: тепло, сонце, чудова компанія, пісок море… але це не настільки вже і


весело, якщо ти не вмієш плавати. Тоді багато розваг розбиваються об камінь


невмінь. Це сталося зі мною. Я весело провела час і мені було цікаво, але не


вміння плавати зупиняло мене перед ще більшими і цікавішими розвагами. Звичайно


я вчилась плавати і в мене непогано виходило, але це сталося вже наприкінці


поїздки, тому не мало великої ваги. Коли я приїхала, я вирішила, що дуже сильно


хочу навчитись плавати. Хоча би ради того, щоб на наступний рік відзначитись


великими вміннями і можливістю радіти так само як і інші. Що ж час йшов.


Настала осінь. Нічого не мінялось. Але на початку зими, мама нагадала про


басейн і я, з небаченою раніше завзятістю, вирішила ходити на плавання. За два


місяці я не навчилась першокласно плавати, але триматись на воді, не панікувати


і пропливати невеликі дистанції я могла. Зараз почалось наступне літо і я вже


встигла побувати на озері. Ці вміння багато що мені дозволяють. Адже, один мій


друг не вміє плавати, тому в озері він просто стоїть і потихеньку замерзає.


Звичайно він не може насолодитись справжніми насолодами життя при вмінні




плавати. І якби не басейн, я би також не могла радіти. Що ж, мрії збуваються…



Зараз літо,


школи нема. Я не сильно занята навчанням і дуже часто просто вишукую собі


заняття. Одним з таких занять стала кулінарія. Я ніколи не любила готувати.


Завжди цим займалась або мама, або сестра. Але моя мама ніколи не любила


випікати. А я дуже люблю поїсти смачненький кусок тортика або печиво. Тому


вирішила сама пробувати готувати. Звичайно початок не є ідеальним, але я готую.


Я пробую, я шукаю рецепти, готую, роблю висновки. Мені це дійсно подобається. Я


би готувала кожного дня щось нове і


цікаве. Але мені треба пробувати те, що я приготую, та і сама не можу


стриматись якщо воно стоїть перед моїм носом. А так, як я зараз на дієті, то


стараюсь готувати не дуже часто, щоб не розтовстіти. І знаєте, що саме дивне? Я


ніколи не тягнулась до кулінарії, але після останнього хлопця, з яким я дуже


трагічно розійшлась, я зробила висновок: справжня жінка повинна вміти


зацікавити чоловіка. І не лише розмовами, а й вміннями. Сюди входить і вміння


дивитись за собою і вміння прибирати, готувати… тоді я і подумала, що це дуже


добре найти час, щоб експериментувати на кухні з їдою. А тут і літо прийшло і в


дома часто лишаюсь одна. Що ж робити? Потрібно пробувати себе в різних галузях




господарства. Мрії збуваються…



Мені давно


подобається одна країна. Це Німеччина. Якщо чесно, німецьку мову я не люблю і


мені вона важко дається. Але мені подобається менталітет німців. Мені цікаві


їхні традиції і культура. Вони мене цікавлять. Я би хотіла, щоб українці мали


деякі якості німців, такі як пунктуальність, економність, щира любов до Батьківщини,


вміння гордитись привілеями країни. Я і часто задумуюсь над тим, що дуже хочу


побувати в Німеччині. Мало того, я би хотіла попробувати жити там. Але це поки


що все в планах. Я люблю спілкуватись з іноземцями. Це цікаво мати знайомого на


далеких землях. Мало, що може статись і куди може занести. А десь все ж таки


малознайомий, але знайомий. Це все ж таки приємно. Саме в цей час в моєму місті


проводили Євро-2012. Багато іноземців було і було багато можливостей з кимось


познайомитись. І ось, я їду в поїзді до


дому і в сусідньому купе, їдуть німці. Я звичайно дуже соромилась підійти до


них і заговорити, враховуючи низький рівень знань той самої англійської мови.


Але все ж таки я зрозуміла, що це єдиний шанс і треба хапатись за дане долею.


Так я з ними познайомилась і стараюсь підтримувати зв'язок через скапй.


Звичайно, це не є тісні стосунки, але я тепер знаю, що я можу з ламаною


англійською спілкуватись з німцями. І взагалі можу знайомитись з людьми. Не




така вже я і закомплексована, як думалось. Мрії збуваються…



Я давно


замічала, що через друзів, в мене немає часу, щоб вчитись. Тобто


самореалізовуватись. Читати, вчити щось, розвивати свої здібності, займатись


собою, своїм тілом. Але я не могла відмовитись від них і «піти в себе». Тому я


продовжувала гуляти, розважатись, вирішувати чужі проблеми і лише трішки


виділяла часу для себе. Рік тому сталось так, що компанії розпались, хороші


знайомі пропали з виду, а друзі просто пішли своїми шляхами. Якщо чесно, я не


знаю як це сталось. Я навіть не замітила всю глобальність проблеми. Я відчула


себе самотньо. Я не розуміла де вони всі пропали, адже їх було багато. Але


потім зрозуміла, що деяких я і вертати би не хотіла. А потім я замітила ще одне


: весь час мій. Я нікому нічого не повинна. З одної сторони це стало для мене


карою. Не мати кому подзвонити і піти погуляти, з ким поговорити, з ким


поплакати. Але я зрозуміла : якщо нема людей, то немає і проблем. Нема про, що


розказувати, пліткувати, нема через кого плакати. Все лишається в колі сімї:


які би проблеми не виникали, там і вирішуються. Про сімейні ситуації я би і не


розказувала ні кому. В мене є час займатись спортом, плаванням, танцями. Я можу


гуляти, а можу і сидіти вдома в читати. Звичайно, інколи хочеться розважитись,


нагулятися, зробити таке, щоб потім не раз згадувалось. але я хотіла свій час


присвячувати лише собі, я так і роблю. Я вчуся вести хазяйство, читаю,




практикую. Можливо тут є великий мінус, але все ж таки мрії збуваються…



На тілі


нинішніх моїх проблем, я забула про істинну : лише до щасливих людей приходить


щастя. Треба завжди радіти і не втрачати надії. Йти далі, прямо до цілі. Я


трішки опустила руки. І сімейне становище переповнило чашу мого спокою.


Захотілось просто поговорити з кимось, відчути підтримку і знайти любов до


себе. Я постаралась пояснити ситуацію своєму другу, але зрозуміла, що він


далекий від такого. Його сім’я занадто нормально, щоб зрозуміти чому і навіщо


все робиться так, як є. і мені страшенно захотілось, щоб рядом був мій старий


друг, ще з колишніх етапів. Він настільки старий, що мені аж соромно перед ним,


за себе стару. Я так помінялась з того часу і мені соромно, що він мене знає ще


такою легковажною і дитячою. Але я хотіла його бачити. Я знала, що він вміє


слухати. Мені більше нічого не потрібно. По правді кажучи, я і раніше хотіла


його бачити, але знала, що це неможливо. Він обіцяв приїхати аж через рік. І це


літо я мала бути без нього. Це мене трішки бентежило. В загальному, це немає


значення, але в самотні вечори так хочеться знати про його наявність в місті.


Що він тут, не далеко від мене. Але я


знала, що це безглуздо. Тому коли настав пік мого спокою, коли чаша була


переповнена і хотілось кричати на всіх. Мене все дратувало, кожне слово,


сказане в мою сторону. В цей момент я вирішила, якщо я не можу з ним говорити,


то я можу хоча би розписати всю історію. Можливо мені стане легше. Я написала,


хоча дуже соромилась від цього. І замість відповіді, яка би дала мені право


розписати про свої «жахливі» справи, було написано коротко і ясно: «Приїжджаю».


В мене в очах потемніло. Наскільки це реально! Я думала це неможливо, але факт


лишався фактом. Тут, в одному місті зі мною, буде людина, яка дорожча всіх


інших. Цю людину навіть гріх порівнювати з кимось. Я тоді я вже зможу розказати


про все, що в мене накипіло. І я знаю, що він мене вислухає, підкаже, допоможе.


Я вірю йому більше від інших. Я люблю його всім серцем.


І в цей


нестійкий для мене час. В час змін і бурхливого переходу з одного етапу на


інший, ця, незамінна, людина буде біля мене.




Мрії збуваються!



Головне


вірити і не забувати про них. Адже в теперішньому все здається в порядку речей,


але трішки раніше те саме могло здаватись божевільною мрією, яка ніколи не


здійсниться. І бути завжди вдячним. Щоб не сталось, треба дякувати і любити


кожну хвилину життя. З любові до життя починається любов до себе, а потім і


любов до всіх навколо. Потрібно вірити, надіятись, любити і чекати… на все свій




час.



МРІЇ


ЗБУВАЮТЬСЯ!=)