Те, що наболіло

О, як хочеться сказать тобі
Та й усьому світу донести
Як серце плаче у журбі,
Як з шляху цього хочеться зійти...
Горда - ні! Смілива також ні!
Та біль за усмішкою ховається в мені..
Не звикли бути ми сумні,
Хоч все горить в огні.
Але від себе не сховатись,
Не наказати серцю не щеміть,
І сліз потік не просто зупинить....
Забутись, відійти в прекрасний сон,
Де щастя, радість навкруги,
Нема ні зради, ні брехні.
І здатись хочеться йому в полон.
Та ж ні! І ще раз ні!
Я шукаю сили у собі,
Як закохані в весні,
Щоб жить насправді - не в вісні!
Ранком встану я, вдихну...
А видихнуть зможу як життя нове почну.
Ти думаєш це сповідь? Ні.
Це просто крик тривожної душі.