мертвим подихом врізалася біль

мертвим подихом врізалася біль,
заставляючи кричати від болісних ударів,
цей укол жахливіший, ніж укуси комарів,
він пробігає спиною, ножем вливаючись у серце
сумом та печаллю.

холодний подих, з запахом пожовклого старіння,
лежання на полицях, довгих-довгих років, книг,
і вже давно забутого людьми трупного омертвіння,
вдарявся в тіло, в саму глибінь, на саме дно проник,
вбиваючись в коріння.

я впав, немов пристрелений тепер,
секунду тому вмер, увечері в четвер,
і скоро, опинившись на землі,
лежатиму і гнитиму в собі,
аж поки не побачить хтось з людей,
що мертве тіло на асфальті згнило.
знайдуть, а може й ні, хто знає, в який день
воно кричало, дихало, чи нило?
ніхто не чув, не чує, й не почує,
ніхто не допоміг, тому й це тіло світ
полишило.