І просто... нерви )))

Я сьогодні майже розбита. Загнана у глухий кут обставинами, здається більше не вибратись. Нормальний світ існує паралельно з моїм "зламаним, що майже не функціонує". Все так завуальовано. Поскаржитися б...кому? Батькам соромно, друзям - друзі у ВК, а все це -такі дурниці, справжніх мало. Розумію свій стан, привіт депресія))) Саме так, справжня, осіння, гірка як полин. Людські рішення людські вчинки... Помилки? Душевна слабкість? Любити себе? Ідіотські питання. Мозок не хоче спокою, а даремно, відпочити б не завадило ... Залишається зцілюватися красою осені, навколишньої природи і посміхатися, посміхатися, безліч разів. Це повинно допомогти, бо не знаю як інакше)))