втратити тебе...

Мій світ падає... без тебе. Я відчула сьогодні це давно забуте почуття - що це таке, коли ти йдеш... від мене, від нас, і, здається, назавжди. І мені стало боляче. Чому мені не добре, коли ти поруч, але так нестерпно погано, коли ти йдеш. Можливо, за усім, що сталося останнім часом, я загубила свою любов до тебе? І відчуваю її лише тоді, коли можу втратити тебе? Але хіба це кохання?
У чому моя помилка? Стосунки вже давно стали інакшими... Але вони були виліковні... А що я? Я не стала лікувати наше кохання. Я заповнила пустоту в наших стосунках іншою людиною. І тепер не бачу виходу з цієї пастки. Бо лікувати наше кохання - розірвати нові почуття. А залишити нові почуття існувати - втратити нас. Я маю зробити вибір. Але як? Сьогодні я зрозуміла - я хочу, щоб ти був в моєму житті. Але я також не хочу відмовлятись від іншого. Так важко... боляче... Я не можу поступитись чомусь одному. Принаймні не зараз. Але хіба час на моєму боці?
Я також не впевнена, що ти даси мені все, чого потребує моя зламана душа... Між нами ніколи цього не було. Були близькими, але не рідними, у повному сенсі цього слова. А в тому "сховищі для душі" мене розуміють... Але я не бачу там майбутнього. Можливо потрібно обрати між майбутнім та теперішнім? Що мені більше потрібно - те, що відчуваю зараз, чи спокій за своє майбутнє? Залишившись з тобою, я ризикую знов опинитися в пустоті, відпустивши тебе - можу в майбутньому лишитися сама. Я не впевнена, чи дасть мені хтось інший те, що даєш ти. Але як бути з тобою, коли ти ніколи до кінця не зрозумієш мене.
Ми або надто різні, або надто близькі... Я не можу з тобою, але без тебе, здається також не зможу.