Сповідь конченого оптиміста

Зім’ята постіль й
погляд крадькома,
А завірюха гучно б’є в вікно.
Таким як ти,ввижається зима
У душах,де горить вогонь давно…

Я ж вірю щиро,може навіть і наївно,
Що музику душі не приглушити злом,
Що десь ще є,щоби «взаїмно»,
Що хоч комусь любить не «влом»…

Зелений чай з ромашок польових,
Той теплий погляд із холодого екрану…
Позбавитись від почуттів отих
ти не проси,я не змінюсь,не перестану…