Бо Ви інших не гірша.
Ні вужча, ні ширша.
Немов до землі стигла груша -
Ви та, до котрої тягнеться моя душа
І лиш тому, що Вона мені не чужа,
Мені для Вас не шкода гроша.
Я інколи хочу, несамовито,
Вас за щось укусити,
Тая мушу себе зупинити.
Я краще подарю Вам квіти,
Чи будете їм Ви радіти ?
Я мовчки піду,
і кожен окремо, буде сидіти,
Ми ж вперті, ніби ми діти.
І поки тихо будем мовчати,
Хтось у душі буде безнадійно кричати.
Мабуть, про те, що неможливо сказати.
І хіба залишившись насамоті,
Ми зізнаємось у чужій правоті,
Та будем сидіти в скорботі,
Як чорти у Вашім болоті.
Комментарии
*для добавления комментариев необходимо войти или зарегистрироваться