Дим і попіл закривають, напевне, яскраве небо.
Лежать ледь живі люди і тихо молять про допомогу.
Їх стогін і плач чути повсюди, навіть через тисячі миль.
Рветься серце, розум мутніє , холоне тіло.
Лиш одне живе в пам'яті вічно: «За що?».
Усе, що не вбиває, робить нас сильнішими...
А що робити з тим, що все-таки вбиває?..
трощить, нищить усе на своєму шляху.
Може, терпіти, не зважати, підкоритись?
Ні, неволя - це вже не про нас.
Стояти. Навіть із простріленими ногами стояти.
Стояти до останнього вільного подиху.
Бо хто ми такі, щоб впасти?
Комментарии
*для добавления комментариев необходимо войти или зарегистрироваться