Можливо дійсно я Тебе придумав,
Створив Твою оманливу красу…
Якщо ж зіткав і справді в своїх думах –
Через життєві бурі й пронесу.
У кожного із наc своя дорога…
За нас в церквах читатимуть Псалтир.
З любов’ю ми молитимемо Бога,
Щоб Він вказав дорогу в монастир.
Де завжди тиха радість і святиня…
Де – вічне все – і навіть тлінний прах…
Ти будеш бездоганна господиня,
А я – забутий немічний монах…
Розбещений любовною жагою
Я буду вічно згадувать Тебе…
Й дивитимусь, в омріяне Тобою,
Прекрасне небо – чисте й голубе…
Келійна тиша… у куточку кружка…
І погляд в небуття – у просфору…
І ранішня заплакана подушка
Не розповість нікому про журбу…..
Липень 2012 р.
Поделиться
Комментарии
*для добавления комментариев необходимо войти или зарегистрироваться