І спопеляєш знову небеса,
А небо пам’ятає кожні шрами
І чує брехні скаженого пса.
А ти не озираєшся на осінь,
Але так близько знову до зими,
А матір рве на собі сиві коси
І вірить, дочекається весни.
Ти ж топчеш храми в себе під ногами
Й боїшся тіней ночі, самоти,
Є речі, що сторицею з роками
Повернуться. Від себе не втекти.
Комментарии
*для добавления комментариев необходимо войти или зарегистрироваться