А все так добре починалось....

Пам"ятаю шкільні роки... Те, ради чого хотілося йти до школи - він, той самий, який був ідеалом та єдиним на все життя. Однак між нами стала моя найкраща подруга, почуття якої я не могла образити, тим самим обрала спілкування з нею. Саме це і стало великою помилкою. Часто ми не розуміємось в людях та розкриваємось перед ворогами не усвідомлюючи того. Так зробила і я, а вона натомість поставила мене перед вибором між нею та ним, що і стало першим кроком до кохання...
Все з ним складалось як у казці... перші квіти, перший поцілунок, прогулянки під нічним небом, романтика... Здавалось я була на сьомому небі від щастя. Перші два роки стосунків проминули дуже швидко. Я вже вчилась на першому курсі, він також, ми з одного класу, але поступили в різні міста. Не зважаючи на велику відстань між нами та сварки, ми все одно палко кохали одне одного, сумували кожної хвилини...
На третій рік стосунків він почав змінюватися...характер ставав запальним та жорстоким, звичайно це сказалось і на мені. Часто вислуховувала в свою адресу багато криків та нарікань... Вплинути на його рішення було взагалі неможливо. Інколи мені здавалося, що я його взагалі не знаю. Не рідко він кричав лише тому, що хтось зіпсував мені настрій. Близькі знайомі та друзі говорили, що я кохаю " сліпою любов"ю ", але я в це не вірила. Завжди намагалася довести всім що це не так. Загалом це не здавалось мені пеклом, адже я кохала, все так же міцно і палко...