така вже я людина

Мені часто кажуть,що
я непоправна наївна оптимістка…це погано?...так,я вірю людям,і завжди саме
через це страждаю…але що робити,така вже я людина…весь день
ходжу,посміхаюся,жартую,заражаю оптимізмом,історії якісь ідіотські розказую….А
ввечері лежу на ліжку в навушниках і розумію,що в мене в душі чорна діра…і
нікуди від неї не дітися…і діла до цього теж нікому немає…
…втішаю,кажу,що все
буде добре,а в відповідь чую—«добре тобі казати,в тебе он—все класно»…в горлі
сльози стають клубком…так……в мене завжди все прекрасно,все в порядку,хороший
настрій і посмішка не злазить з обличчя…,бо
те,що насправді—нікому не цікаво,всім всерівно,байдуже…